Павлушко Олександр Миколайович
Позивний «КАЙ», народився 21 вересня 1985 року в селі Ясногірка Рівненської області. Саме там розпочав свій життєвий шлях і здобув початкову освіту.
У 2000 році разом із родиною переїхав до Житомирської області Коростенського району, в село Мала Зубівщина, де продовжив навчання у Малозубівщинській школі. Тут формувався його характер — відповідальний, працьовитий, відкритий до людей.
Після завершення школи у 2003 році Олександр розпочав трудову діяльність у приватній будівельній компанії. Завдяки наполегливості, чесності та вмінню працювати з людьми швидко здобув авторитет і обійняв посаду бригадира. Він не боявся відповідальності та завжди доводив справи до кінця.
У 2007 році Олександр створив сім’ю, яка стала для нього головною цінністю в житті. Разом із дружиною виховував двох дітей, для яких був люблячим, турботливим і справжнім татусем. Сім’я чекала його завжди — і в радості, і в тривожні часи. Він жив для своїх близьких і заради їхнього майбутнього.
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну Олександр не залишився осторонь. З перших днів війни став на захист рідного села у складі місцевої територіальної оборони, створеної самими односельцями. Це був його свідомий вибір — захищати свій дім, свою родину, свою землю.
16 травня 2022 року Олександр був призваний Коростенським РТЦК та СП на військову службу до Збройних сил України, у військову частину А1784. Проходив службу в Донецькій, Чернігівській та Сумській областях, беручи безпосередню участь у бойових діях. За мужність і відданість Україні був нагороджений відзнакою «Ветеран війни» (Учасник бойових дій).
У листопаді 2024 року Олександра перевели до 32-ї окремої механізованої бригади, військова частина А4784, де він обіймав посаду кулеметника 2-го мотопіхотного відділення 2-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону.
Він виконував бойові завдання на Покровському напрямку в Донецькій області. Його шлях — це шлях воїна честі, мужності та вірності військовій присязі та Україні. Олександр часто повторював слова, які стали його життєвим кредом: «ХТО,ЯК НЕ Я?!»
У найтяжчі моменти він залишався на передовій — заради побратимів, родини та майбутнього України.
04 грудня 2024 року Олександр Павлушко загинув у населеному пункті Новопустинка Покровського району Донецької області, з честю виконавши свій військовий обов’язок. Тривалий час вважався зниклим безвісти. Лише влітку 2025 року його тіло було ідентифіковано, і Герой зміг повернутися на рідну землю, додому “НА ЩИТІ” — в село Мала Зубівщина, де знайшов вічний спочинок.
Указом Президента України від 30 вересня 2025 року №698 Олександра Павлушка нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Олександр Павлушко — це не просто ім’я. Його ім’я означає захисник людей. Він був не лише відважним воїном, а й щирою, доброю людиною, завжди готовою прийти на допомогу. Мав багато друзів, був опорою для родини й прикладом справжнього чоловіка та патріота.
Йому навіки 39…
Пам’ять про Героя житиме в серцях рідних, побратимів і всіх, заради кого він віддав своє життя.
Спогади дружини за посиланням: https://korosten-rada.gov.ua/wp-content/uploads/2026/03/spogady-druzhyny.pdf
Вірш односельчанки за посиланням: https://korosten-rada.gov.ua/wp-content/uploads/2026/03/virsh.pdf