Історія героїв різних поколінь

Цими словама Володимир Зеленський закінчив свою промову, а ми її розпочнемо.

Сьогодні, проведені паралелі главою держави, пройшли через тіло, душу та свідомість кожного.

День остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників за межі сучасної України.

Напередодні цього дня пресслужба міської ради взяла інтерв‘ю у Олександри Чиркіної – мешканки Коростеня, старшокласниці, батько якої військовий з 2014 року.

⁃ Привіт, Олександро! Наші прадіди та прабабусі захищали українську землю задля нашого майбутнього. Ховали вишиванки та ікони – задля збереження культури. Чи знаєш ти історії своєї сім‘ї під час Другої світової війни?

⁃ Так, історію мого прадідуся Михайла. Її мені розповідали тато та прабабуся Антоніна.

Ким саме був прадідусь на війні?

⁃ Пілотом. Дуже мало інформації, тоді не було прийнято чоловікам розповідати про війну вдома.

Чи мав дідусь нагороди?

⁃ Так, ордени та медалі.

Зараз твій батько – Роман Чиркін захищає нашу країну. На твою думку чи вплинув приклад дідуся на його рішення піти відстоювати свободу України?

⁃ Впевнена, що так, адже, історія любові до своєї країни не може бути вихована одним поколінням – це вікові традиції, приклади та знання, які передаються із покоління поколінню.

Це – генетичний код нації, який, як на мене, в українців у крові вже багато століть! Певно, це одна із тих супер сил, яку не зрозуміти нашому ворогові ні тоді, ні зараз!

Чи розповідає тобі батько про війну?

⁃ Небагато, це певно від діда, так само, передалось, – з ніжною посмішкою відповідає Олександра. – Я знаю точно, що він був у Слов‘янську та Краматорську.

Які були твої перші емоції, коли тобі розповідали про прадідуся та його історію участі у Другій світовій?

⁃ Гордість.

А емоції коли батько сказав, що йде на війну? Пригадуєш?

⁃ Гордість. Страх.

Давай поговоримо про прабабусю. Ти її пам‘ятаєш?

⁃ Так, звичайно, її не стало рік тому, у віці 96 років вона пішла.

Чи розповідала вона тобі свою історію війни? Чи виїжджали вони? Як обігрівались взимку і що їли?

⁃ Так, звичайно розказувала. Коли цей день, так само неочікувано як і для нас, настав, виїзджати, звичайно, не стала, адже це її рідна земля – все як зараз. Розповідала, як вони по 4-5 сімей збирались, щоб було тепліше. Як збирали хліб усі разом, щоб прогодувати дітей. В 16 років була насильно вивезена до Німеччини. Визволення відбулось 7 травня.

Чи будеш ти розповідати своїм дітям про війну, про тата, про прадідуся?

⁃ Так, звичайно, – без вагань відповідає дівчина.

Чому?

⁃ Це гордість. Це наша історія. Нашим дітям обов‘язково потрібно розповідати про це, щоб вони знали якою ціною наша країна виборювала собі свободу, для того, щоб ловили кожну мить життя, щоб знали своїх героїв.

Чи є для тебе тато та прадідусь героями?

⁃ Так, звичайно! Тато, як і прадідусь, як і кожен українець зараз, знає, що не буде когось, хто виборе нашу свободу, це – обов‘язок кожного зараз, цієї миті.

Кожна людина з чимось асоціюється, якісь речі чи фрази, які часто говорив.

З чим асоціюється твій прадідусь?

⁃ З костюмами! За словами прабабусі він обожнював одягати класичні костюми. В нього була велика колекція.

А в тата які вподобання?

⁃ Тато полюбляє київський торт!

Чи є у вашій родині особливі свята?

⁃ Так! Коли була прабабуся, для неї найбільшим святом було 9 травня – День Перемоги. Зараз я розумію чому саме цей день… Ми збирались усією великою родиною, привозили улюблений торт тата і дуже довго та багато говорили.

⁃ Дякую тобі за цю розмову. Впевнена, з такою історією, ми зовсім скоро зберемо велику українську родину та вип‘ємо чаю з Київським тортом!

Ми виховані на прикладі героїв – наших прадідусів та прабабусь. Героїв, для яких звично одягати костюми не тільки на свята!

Сьогодні зброю до рук беруть юристки та освітяни, хлібороби та інженери, студенти та доктори наук – цвіт нації, який знає, з історії своєї сім’ї, як це виборювати свободу.

Як це стати Незалежним!

Ми перемогли нацистів, ми переможемо і рашистів!

Слава героям!