Тиша, що говорить більше за слова
Сьогодні на території КНП “Коростенська центральна міська лікарня Коростенської міської ради” ми зупинилися. Не для пафосу. А щоб відчути: як це — втратити тих, хто рятував. Медики, які загинули під час війни, не носили бронежилетів. Їхнім щитом був халат, а зброєю — знання, руки, серце. Вони тримали лінію життя — там, де вже не було надії. І не повернулися.
О 14:00 вся країна — і ми разом із нею — схилили голови. Тиша. Свічка. Хвилина памʼяті. Це не скорбота — це вдячність. Глибока. Без слів. Без забуття.Разом із лікарською спільнотою вшанували пам’ять і заступниця міського голови Наталія Чижевська, і начальник Коростенської районної державної адміністрації Олег Рябой. Бо памʼять — це не тільки про минуле. Це про наше сьогодення. І відповідальність за нього.
І для нас ця тиша мала обличчя. Обличчя Дениса Рафа́льського. Молодий лікар, наш земляк, який пішов на фронт як медик 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Його серце рятувало — і зупинилося, рятуючи. Його світло залишилося з нами. У памʼяті. У шані. У кожному врятованому бійцеві.
Коростенська громада памʼятає кожного. Бо врятоване життя — це світло, яке продовжує горіти навіть після смерті того, хто його запалив. Їхні імена не мають бути написані лише на граніті. Вони мають бути в серцях. У поглядах лікарів. У кожному порятунку. Мовчання — теж мова. Сьогодні ми говорили нею. І ми називали імена. Одне з них — Денис Рафальський.