Шабадров Вадим Анатолійович
Народився 7 серпня 1975 року в місті Караганді, республіка Казахстан. В 1982 році пішов до 1 класу середньої школи №57 м. Караганди та здобув повну загальну середню освіту. В 1992 році родина переїздить на Житомирщину в село Мала Зубівщина Коростенського району.
1993 року Вадим вступає в СПТУ №20 міста Києва та здобуває професію «столяр-пакетник». Після завершення навчання був призваний на строкову службу до лав Збройних сил України в інженерні війська, де здобув професію сапера. Службу проходив з 1996 року по 1998 рік у військовій частині, яка дислокувалась в місті Кам’янець-Подільский. Звільнившись в запас, працював столяром на різних підприємствах, довгий час в ТОВ «Брусилівські ковбаси».
В перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну, 24 лютого, Вадим призваний Коростенським РТЦК по мобілізації. Одразу був перенаправлений на Житомир, де формувалась перша окрема бригада спеціального призначення імені Івана Богуна. Пройшовши навчання, був відправлений на схід України в зону бойових дій. Брав участь в Харківській операції та виконував завдання командування по розмінуванню та замінуванню місцевостей в населених пунктах Вовчанськ Харківської області Часів Яр, Серебрянське лісництво та інших територіях Донецької області. Побратими говорили про нього, що він був доброю, відповідальною та скромною людиною. Служив солдатом стрільцем-сапером в різних військових частинах, для виконання бойових завдань. Остання посада за місцем служби стрілець-снайпер у складі 57 окремої механізованої бригади 42 окремого механізованого батальйону військової частині А4472.
18 лютого 2024 року, виконуючи бойове завдання разом з побратимами, потрапив під обстріл. Загнув в районі села Синьківка Купянського району Харківської області. Вважався зниклим безвісти, після тривалих пошуків тіло будо впізнано та ідентифіковано. 28 липня 2024 року був похований на Алеї Слави в Коростені.
Був одружений. Єдина рідня людина дружина Світлана важко захворіла та не дочекавшись тіла чоловіка померла. Але у Вадима залишились вірні друзі та побратими, які зберігають пам’ять про нього.
За мужність і успішне виконання завдань під час бою Вадим Анатолійович був нагороджений нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест».