Ревчук Іван Іванович

28 Червня 13:56

Народився 02 грудня 1969 року в м.Коростень в звичайній, простій родині, де мама працювала на будівництві маляром-штукатуром, а тато-водієм пасажирського автотранспорту в АТП. Як і всі діти того часу пішов в садочок. Мав ще двох меньших сестричок для яких був і братом, і мамою, і татом у звязку з тим, що батьки дуже багато працювали. Саме тоді в ньому і виховалась величезна повага до батьків, і шанобливе ставлення до жінок.

У 7 років (1977 р.) пішов до школи № 2, яку закінчив в 1987 році. Був дуже старанним, порядним, гарно навчався, мав повагу серед однокласників та був дуже гарним другом. В десятому класі прийшов до театрально студії при Коростенському будинку культури, де і познайомився з майбутньою дружиною Світланою.

Після закінчення школи Іван Іванович пішов працювати і в грудні 1987 року був призваний до лав совєтськой армії. Службу проходив в прикордонних військах в м.Севастополь. Під час одного з чергувань Ревчука І.І. на посту, була спроба порушення кордону іноземною диверсійною групою з моря. Але завдяки вчасному реагуванню і сміливості Івана Івановича був піднятий по тривозі наряд морських прикордонників і диверсантів було затримано, про що було написано на першій сторінці центральної армійської газети з великим портретом Ревчука Івана Івановича.

У грудні 1989 року Іван Іванович, після армії, повернувся в рідне місто Коростень, де і проживав до 2024 року. У 1990 році одружився на Світлані, з якою познайомився, в шкільні роки, в театральні студії. В 1992 році став щасливим батьком прекрасного сина. Багато років працював на Коростенському фарзаводі, потім працював на фабриці «Льонок», на підприємстві «Західукрвибухпром» і Коростенський кар’єр. Працюючи, закінчив коледж і отримав освіту за спеціальністю електромеханік.

Іван Іванович дуже любив Україну і тому коли в 2014 році московія розпочала війну проти України він абсолютно відсік все російське, починаючи з мови. Він повністю перейшов на українську мову. Його, навіть питали, чи не працює він вчителем української мови. З моменту повномасштабного вторгнення 24.02.2022 року він допомагав чим міг але головною його ціллю було іти захищати країну.

02.09.2022 року Іван Іванович у складі 30 бригади став на захист України, яку він любив понад усе. Був на різних напрямках. 30 липня 2024 року він подзвонив і сказав, що іде на завдання і з ним не буде зв’язку. Він мав можливість відмовитись (йому було 54 роки) але він сказав, що «хлопці на нулі дуже втомились і якщо всі будуть відмовлятись, то там всі поляжуть, а там такі хлопчики як наш Стас (син) і тому я не можу відмовитись. Я не боюсь, я знаю куди я іду, я готовий до любого результату, це мій обовязок, як мужчини, як чоловіка, як батька, як українця». І пішов…… Більше на зв’язок він не вийшов…. 13 серпня 2024 року був телефонний дзвінок Ревчук Світлані Василівні з сповіщенням про те, що її чоловік, Ревчук Іван Іванович загинув 11 серпня 2024 року в селі Васюківка, Бахмутського району, Донецької області………………………………………………………

Кажуть ідеальних людей не буває. БУВАЄ. Він був турботливим сином і братом, чуйним і люблячим чоловіком і татом, прекрасним і чесним другом, колегою та побратимом, який не зрадить. Він був ІДЕАЛЬНИМ. У нього була коронна фраза, яку він завжди казав своєму сину «ЧАСИ ЗМІНЮЮТЬСЯ АЛЕ ПОРЯДНІСТЬ І ЧЕСНІСТЬ НІХТО І НІКОЛИ НЕ ВІДМІНЯВ».

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).