Галицький Олександр Борисович
ВОЇН НЕБЕСНОГО ВІЙСЬКА – люблячий, чуйний, добрий, товариський, розумний, працьовитий, творчий, сердечний, дружелюбний, життєрадісний.
Галицький Олександр Борисович народився 28 травня 1973 року в місті Коростені Житомирської області.
Навчався в Коростенській загальноосвітній школі №4, яку закінчив в 1990 році. Класним керівником у Саші був Козак Сергій Володимирович, якого він любив і поважав. Найулюбленішими предметами були музика, малювання і креслення, не дуже подобалося вивчати французьку мову. Любив співати і обожнював грати на гітарі.
29.06.1991 року закінчив з відзнакою середнє профільно-технічне училище №16 в місті Коростені за спеціальністю «слюсар контрольно-вимірювальних приборів і автоматики».
У лавах Збройних сил України службу проходив при Генеральному штабі ЗСУ (спочатку навчання проходив у місті Калінінграді; батьки їздили до нього на присягу, та їхньому здивуванню та радощам не було меж, коли довідалися, що Сашко буде переведений до Києва).
Після служби в армії з 1993 по 1999 працював в Коростенському відділку міліції слідчим. Згідно із витягом наказу начальника УМВС України в Житомирській області від 20 липня 1999 року лейтенанта міліції Галицького Олександра Борисовича звільнено із органів внутрішніх справ у запас Збройних сил із посади дільничного інспектора міліції Коростенського міськрайонного відділу УСВС України з 25 липня 1999 року.
В 2000 році закінчив Кіровоградський Соціально-педагогічний інститут «Педагогічна Академія» за спеціальністю «початкове навчання та практична психологія».
Саме робота у школі була його покликанням. Він любив дітей і, здавалося, розумів їх краще ніж вони себе. Тому в 1999 році пішов працювати до школи №9, а потім до НВК№12 заступником директора з навчально-виховної роботи.
Напередодні війни Сашко повернувся працювати до школи №9, попрацювавши перед цим рік в школі №7 на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи. Працюючи в різних навчальних закладах міста, Олександр завжди мав повагу серед колег завдяки своїй професійності та відданості роботі. Особливістю Олександра була його доброта, щирість, готовність допомогти іншим і вміння радіти успіхам дітей та колег. Його чесність, порядність і самовідданість залишаються в пам’яті тих, хто мав честь знати його. Олександр Борисович був професіоналом своєї справи, як педагог – мав вищу категорію та звання старшого вчителя.
Він кохав і був коханим. На пам’ять про перший шлюб (01.06.1996 – 08.11.2002 з Стригун Мариною Володимирівною) у нього залишилася донька Юлія (17.12.1997) та онук Марк( 24.01.2021) 17.02.2007 року одружився з Єненковою Надією Вікторівною та прожив лише 17 щасливих років. Якби не війна…
Сашко мав «золоті руки». Для нього нічого не було неможливим. Все, за що він брався, виходило добре. Умів шити (пошив собі джинсову чоловічу сумочку, дорожню сумку).
Любив працювати з деревом. Для своєї квартири, помешкання батьків, сестри змайстрував дерев’яні кухонні столи. Для себе виготовив комп’ютерний столик і столик у кімнату для гостей. Також власноруч змайстрував дерев’яні меблі на кухню.
Загалом ремонт у квартирі зроблений його руками – від кладки цегли, кахлів, дерев’яної підлоги – до сантехніки і освітлення кімнат.
Любив грати на гітарі і співати пісень. Передавав дітям свою любов до гітари, навчаючи їх грати на цьому чудовому музичному інструменті.
Цікавився історією козацтва. Із великим задоволенням готував дітей до військово-спортивної гри «Джура».
Любив зброю ( коли до рук потрапив журнал із ілюстраціями про військові літаки, «випиляв» з дерева модель літака часів Другої світової війни, в школі №9 є модель автомата і недороблений до кінця модель літака «Мрія»)
Гарно малював, особливо карикатури. Ці здібності отримав від батька, який теж свого часу гарно малював.
Із 2019 року почав писати вірші й музику. На YouTube є сторінка авторських пісень Олександра.
Коли НВК№12 брав участь у конкурсі ZHUK FEST
(https://www.youtube.com/watch?v=M8XfHuegZKQ&t=15s), то сценарій до короткометражного фільму написав Олександр. Наприкінці фільму звучить його пісня в авторському виконанні. Загалом всі сценарії, які писав Сашко, були оригінальними. Головним у творчості вважав появу ідеї.
Сашко мав неперевершене почуття гумору. У сім’ї був уважним до рідних. Не ділив сімейні обов’язки на жіночі і чоловічі. Міг і прибрати, і попрати. Смачно готував. Його найулюбленішими стравами були червоний борщ, деруни, картопляне пюре.
Майже кожного дня зустрічав дружину Надію з роботи. Це було доброю сімейною традицією. Часто ходив із дружиною в гості до батьків, до сестри. Любив сам приймати гостей, спілкування в дружній компанії. Любив людей і розумів їх. Вмів знайти підхід до кожного, адже мав психологічну освіту.
Був музично обдарованим. Час від часу приходив на роботу до дружини Надії, яка викладає у музичній школі, пограти на фортепіано чи баяні. Його ніхто не вчив, він самоучка.
Коли батьки дружини пішли у засвіти, то Сашко став сильним плечем і підтримкою для Надії.
Дуже любив дітей. Але у Бога на людей незбагненні нікому плани – у другому шлюбі Олександрові він дітей не дав.
З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Олександр Борисович, не вагаючись, в перший день війни пішов до Коростенського РТЦК та записався добровольцем до Коростенського 143 батальйону ТрО ЗСУ. Спершу він служив в підрозділі служби охорони державної таємниці, а з 01.07.2023 року був переведений в підрозділ механізованої роти військової частини на посаду стрілець-водій. Разом з побратимами стояв на захисті кордонів півночі Житомирської області, а з 23 жовтня 2023 року їх батальйон ТрО ЗСУ був направлений в Харківську область. Олександр служив старшим солдатом у розпорядженні в/ч А7043. Неодноразово брав участь в бойових діях на території Куп’янського району Харківської області. Будучи важко хворим Олександр продовжував стояти на захисті рідної держави.
22.10.2024 року помер у ВМКЦ (в/ч А3306) (Харківський госпіталь).
Галицькому Олександру Борисовичу з позивним «Князь» назавжди 51 рік ….
Життя, обірване війною… ЗА ПОСИЛАННЯМ