Наближається 8 березня…
Аби вберегти керівництво, колективи організацій і структур від стереотипних, сексистських вітань, ми підготували як варто вітати жінок.
І з яким саме днем вітати.
8 березня – не свято, а день привернення уваги до тих перешкод, до тої несправедливості, які суспільство сформувало щодо жінок і нерідко їх толерує: жінки продовжують стикатися з упередженнями, дискримінацією, сексизмом і насильством.
Це – День боротьби за права жінок.
Міжнародний жіночий день – це заклик до дій.
До дій на підтримку жінок, які вимагають захисту своїх фундаментальних прав великою власною ціною.
До дій, спрямованих на посилення захисту від сексуальної експлуатації та насильства.
До дій, спрямованих на прискорення повноцінної участі та лідерства жінок.
Щорічно 8 березня міжнародна спільнота відзначає Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир.
Міжнародний жіночий день набув нового глобального значення для жінок як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються. Зростаючий міжнародний жіночий рух допоміг перетворити святкування на згуртування та об’єднання зусиль для посилення підтримки прав жінок та їхньої участі в політичній, соціальній та економічній сферах.
У 1945 році Статут Організації Об’єднаних Націй став першою міжнародною угодою, яка закріпила принцип рівності між жінками та чоловіками. Перший офіційний Міжнародний жіночий день ООН відзначила 8 березня в рамках Міжнародного року жінок у 1975 році. Два роки по тому, у грудні 1977 року, Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, якою проголосила День прав жінок і міжнародного миру.
Відтоді Організація Об’єднаних Націй та її установи невтомно працюють над забезпеченням ґендерної рівності в усьому світі і досягли значних результатів.
Перший Міжнародний жіночий день було проведено 19 березня 1911 року з вимогами для жінок права голосу і займати державні посади, права на працю та припинення дискримінації на роботі.
Історія свята
Дню боротьби за права жінок передували рухи суфражисток, активісток і робітниць, які наприкінці ХІХ століття – на початку ХХ виборювали свої права у всьому світі.
8 березня 1857 року в Нью-Йорку робітниці-текстильниці вийшли на страйк із вимогами рівної з чоловіками оплати праці, покращення умов праці та 10-годинного робочого дня.
Через 51 рік, 8 березня 1908 року, тисячі жінок у Нью-Йорку вимагали виборчого права, протестували проти важких умов праці та праці дітей.
До 1908 року щорічні демонстрації стали настільки масштабними, що це спонукало Соціалістичну партію Америки оголосити 28 лютого 1909 першим Міжнародним днем жінок.
Свято швидко поширилося в Європі, коли Соціалістичний Інтернаціонал (всесвітня спілка соціалістичних та соціал-демократичних партій та організацій) ухвалив свято (без фіксованої дати) в Копенгагені в 1910 році.
Із 2006 року позиція України щодо економічної участі та можливостей жінок в Індексі ґендерного розриву знизилася з 24-ї до 44-ї. Водночас рівень участі жінок у робочій силі знизився з 67% у 1991 році до 60,8% у 2021 році.
Ґендерна сегрегація та дискримінаційне ставлення до жінок на роботі є поширеним явищем (це вікова дискримінація жінок віком 45+, жінок із маленькими дітьми та вагітних).
Ґендерний розрив в оплаті праці між чоловіками та жінками в Україні становить 23%. Ця диспропорція також відображається в тому, що жінки отримують нижчі пенсії, ніж чоловіки.
За даними дослідження 2019 року, 75% жінок країни зазначили, що вони зазнали насильства з часу виповнення їм 15 років, при цьому кожна третя зазнала фізичного або сексуального насильства.
Сьогодні 8 березня – перш за все, нагода відзначити досягнутий прогрес у сфері ґендерної рівності та розширенні прав і можливостей жінок, день, коли ми вкотре маємо нагадати собі про рівність прав і можливостей для всіх, без виключення, день, коли ми маємо критично осмислити отримані досягнення та визначити подальші пріоритети на довгострокову перспективу для подолання ґендерного розриву, протидії насильству та домашньому насильству щодо жінок, які на сьогодні все ще існують, а також вживати відповідних заходів для сприяння залучення жінок до всіх сфер суспільного життя, до реального, а не декларативного процесу прийняття рішень.