Кілочок Ігор Вікторович
Народився 13 квітня 1980 року в селищі Мельничне Первомайського району Криму. Дитинство та шкільні роки провів у селі Малі Кутища на Вінниччині. Змалку вирізнявся працьовитістю та відповідальністю, був надійною опорою для батьків.
У 1998 році розпочав свій військовий шлях під час строкової служби. У 2001 році Ігор створив сім’ю та оселився в селі Кожухівка на Житомирщині. Разом із дружиною виховував доньку. Значну частину життя присвятив роботі в пенітенціарній системі, зокрема у Коростенській виправній колонії №71. Колеги та друзі згадують його як щиру, життєрадісну людину, на яку завжди можна було покластися.
У вільний час Ігор захоплювався кіно та комп’ютерними іграми, дуже любив тварин.
У 2023 році, коли Батьківщина опинилася в небезпеці, він без вагань став на її захист. Ігор вступив до лав Національної гвардії України — до підрозділу «Дозор» 3-го батальйону «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж».
Свій шлях у війську розпочав на посаді старшого навідника мінометного взводу. Згодом сержант Кілочок очолив групу підвозу наземних роботизованих комплексів (НРК). Його завдання було надважливим: доставка техніки на передову та евакуація поранених із найгарячіших точок.
Сержант Ігор Кілочок загинув 6 лютого 2026 року поблизу населеного пункту Чернігівка Покровського району Донецької області, до останнього подиху виконуючи свій військовий обов’язок.
Слова побратимів:
«Сивий був вірним справі та надзвичайно розсудливим. Спокійний, із чудовим почуттям гумору, він завжди знав, за що стоїть. Це був гідний син своєї країни та надійний друг, готовий до будь-яких викликів. Його не вистачатиме кожному з нас».
Слова рідних:
«Він ніколи не скаржився і до останнього запевняв, що все буде добре. Турботливий батько, люблячий чоловік, який завжди оберігав нас від зайвих хвилювань. Остання відпустка подарувала нам теплі спогади, які тепер грітимуть душу все життя. Його боротьба завершилася, але ми продовжуємо її в пам’яті про нього».
За мужність і героїзм воїна нагороджено нагрудним знаком «Ветеран війни – Учасник бойових дій» та медаллю «Честь. Слава. Держава».
11 лютого 2026 року Героя поховали у селі Кожухівка. У Ігоря залишилися мати, дружина, донька та двоє молодших братів.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України!