#Безбар’єрність: Людина, яка має видимі травми обличчя
Спілкування з людиною, яка має видимі травми обличчя, вимагає уважності до власних емоцій, щоб не образити співрозмовника ні словами, ні мімікою, ні поглядом.
Кожна людина унікальна, тому варто запитати, яка форма комунікації їй зручна: очна розмова, телефонний дзвінок чи текстове спілкування. Очне спілкування допомагає встановити емоційний контакт і зрозуміти невербальні сигнали, але потребує делікатності, щоб уникнути незручності. Телефонний дзвінок підходить для швидкого обговорення питань, а текстові повідомлення дозволяють людині відповідати у комфортному для неї темпі, що важливо, якщо вона почувається невпевнено під час розмови наживо.
Найкраще зосереджувати увагу на очах співрозмовника або використати техніку розсіяного погляду — дивитися трохи повз очі, не вдивляючись. Важливо фокусуватися на змісті розмови, а не на зовнішності співрозмовника. Тілесні відмінності — це частина людського різноманіття. Пильне розглядання може викликати незручність, тому природні кліпання та короткочасні зустрічі поглядом створюють атмосферу легкості й невимушеності.
Якщо ви відчуваєте несподівані емоції, наприклад, розгубленість чи співчуття, важливо не дозволяти їм проявлятися у вашій поведінці, щоб уникнути незручності для співрозмовника. Якщо ненавмисно затримали погляд, краще одразу перевести його на іншу частину обличчя або руки, зберігаючи загальний контакт. У разі, якщо людина помітила, що ви її роздивляєтеся, щиро вибачтеся. Наприклад, можна сказати: «Вибачте, я не хотів вас образити» або «Це новий досвід для мене».
Після вибачення важливо продовжити розмову звичайним тоном, не акцентуючи увагу на ситуації, що виникла. Це допоможе повернути спілкування у звичне русло, зберегти довіру і підтримати комфортну атмосферу. Внутрішня налаштованість і пропрацювання себе допоможуть приймати тілесні відмінності як природну частину людського різноманіття, що сприяє більш чуйній і гармонійній взаємодії.
Говоріть спокійно та невимушено. Тіло слід розвернути назустріч людині, підтримуючи відкриту позу, яка сигналізує про доброзичливість і зацікавленість. Варто уникати різких рухів чи відсторонення. Зберігайте природну дистанцію, яка буде комфортною для обох сторін. Головне — підтримувати природну поведінку, проявляти емпатію та уважно слухати.
Не варто ініціювати розмову про травму, щоб не викликати незручності та зберегти комфортну атмосферу. Найкраще дати людині ініціативу самостійно розповісти про це, якщо вона вважатиме за потрібне. У такому разі потрібно уважно слухати, не перериваючи і не виявляючи надмірної цікавості, щоб не створювати враження, що тема травми є для вас центральною у розмові.
Якщо у людини з травмами обличчя немає видимих пошкоджень зору чи слуху, пропонувати допомогу слід з обережністю та етично. Не нав’язуйте свою допомогу, а проявіть повагу до її самостійності. Ви можете запитати: «Чи можу я чимось допомогти?». Якщо людина відповідає, що допомоги не потребує, важливо прийняти це без подальшого наполягання. Проявляйте чуйність і повагу до особистих кордонів, уникаючи припущень про те, що людина обов’язково потребує вашої допомоги.
Коли ви хочете дізнатися, як людина почувається, або запропонувати підтримку, формулюйте свої слова щиро та делікатно. Наприклад, запитайте: «Як ви себе почуваєте?» чи «Чи можу я чимось допомогти?» або скажіть: «Я поруч, якщо вам потрібна підтримка». Пропонуйте допомогу так само, як і будь-якій іншій людині, не акцентуючи увагу на травмі чи порушеннях.
Уникайте нав’язливості, дотримуючись чуйності й особистих кордонів. Спостерігайте за контекстом і запитуйте про потребу допомоги, як і будь-яку іншу людину, не акцентуючи увагу на травмі чи порушеннях. Якщо людина відповідає, що не потребує допомоги, прийміть це без подальшого наполягання.
Під час спілкування важливо використовувати спокійний голос, дотримуватися природної дистанції, підтримувати прямий контакт очима та забезпечувати чітку, зрозумілу комунікацію. Такий підхід допоможе створити комфортну атмосферу та підтримати довіру.
Висловлюючи компліменти людині з травмами обличчя, важливо уникати коментарів про зовнішність, які можуть бути сприйняті неоднозначно або викликати дискомфорт. Зосередьтеся на особистісних якостях, досягненнях, вміннях чи стилі. Наприклад, можна сказати: «Класний костюм!», «Тобі личить ця сорочка» або «Круто виглядаєш сьогодні».
Уникайте формулювань, які підкреслюють «всупереч чомусь» або акцентують увагу на травмі, наприклад: «Навіть після всього ти виглядаєш добре». Такі коментарі можуть бути сприйняті як знецінення або зайвий акцент на особливостях людини.
Якщо людина з видимими травмами обличчя проявляє замкненість, важливо зберігати терпіння і поважати її почуття, уникаючи тиску чи поспішних висновків щодо її поведінки. Спілкуйтеся в спокійному, доброзичливому тоні, без вимог до активної участі в розмові. Дайте людині час адаптуватися і самостійно вирішити, коли вона готова до більш відкритого спілкування.
Якщо дитина з видимими травмами обличчя стикається з образами чи булінгом, важливо надати їй підтримку і створити безпечне середовище. Передусім припиняйте будь-які прояви цькування, чітко пояснюючи, що така поведінка є неприпустимою. Емоційна підтримка дитини має бути пріоритетом: вислухайте її, дайте зрозуміти, що вона не самотня, і скажіть, що вона цінна та важлива, незалежно від думок інших.
Навчіть дитину відповідати на образи спокійно і впевнено, використовуючи фрази: «Мені некомфортно так говорити», «Припини, будь ласка», «Моя травма не робить мене гіршою».
Навчання інших дітей толерантності також є важливим кроком. Це можна робити через спільні ігри, обговорення або заходи, які сприяють прийняттю різноманітності. Залучайте педагогів чи психологів, щоб вони допомогли сформувати в колективі культуру взаємоповаги.
Коли дитина звертає увагу на травму іншої людини, важливо чесно і делікатно пояснити, що всі люди різні, і це нормально. Ви можете сказати: «Так, у цієї людини є травма, але це не змінює того, ким вона є. Кожен із нас унікальний». Щоб розвинути емпатію, можна сказати: «Уяви, як це було б, якби тебе постійно питали про щось, що тобі не дуже хочеться обговорювати».
Обговорення пластичних операцій з людиною, яка має видимі травми обличчя, недоречне, якщо вона сама не ініціювала таку тему. Рішення про будь-які зміни у зовнішності має приймати виключно сама людина. Якщо вона піднімає це питання, важливо підтримати її, уникаючи особистих оцінок чи порад. Ви можете допомогти з пошуком інформації або спеціалістів, якщо це потрібно, залишаючи остаточне рішення за нею.
Запуск кампанії, спрямованої на формування толерантності та підтримки людей із видимими травмами чи особливостями зовнішності, є важливою ініціативою для підвищення суспільної обізнаності. Вона має базуватися на принципах поваги, емпатії, природності, прийняття та підтримки особистості. Варто враховувати український контекст, зокрема культурні особливості та суспільні настрої.
* Ірина Галузінська, «Ветеран Хаб»