Народився 02 вересня 2001року в місті Коростені Житомирської області. Після закінчення Коростенського міського ліцею №6 у 2018 році вступив до «Одеської військової академії», яку закінчив у військовому званні лейтенант у лютому 2022 року.

5 березня 2022 року був призваний до лав ЗСУ. Пройшов навчання в м. Житомирі на базі 80 ДШВ, по завершенню навчання розподілений до військової частини А 0284, а звідти командиром взводу направлений на фронт. Звільняв Харківщину, Краматорськ. Був призначений командиром роти першої аеромобільної бригади 80 ДШВ. Брав участь у боях на Миколаївщині, Донбасі, під Бахмутом. Мав позивний «Тьома».

Загинув 02 лютого 2023 року під час штурму посадки поблизу міста Часів Яр Бахмутського району Донецької області, в результаті ворожого артобстрілу. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького  ІІІ ступеня.

В 2005 році пішов до 1 класу НВК№12.

Вісім років займався у спортивних секціях карате та хокею на траві. Був переможцем змагань, нагороджений медалями та грамотами.

Закінчив НВК№12 в 2017 році. Вступив до Київського національного транспортного університету.

28 вересня 2022 року вирушив на фронт. Після півторамісячного навчання потрапив навідником до 46 бригади 4 роти 2 батальйону 3 взводу 1 відділення.

Захищаючи Батьківщину, загинув 02.02.2023 року під Соледаром.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Провулок, де проживав Денис, перейменований на честь загиблого Героя – Бондаря Дениса.

Народився 15 травня 1994 року в місті  Коростені Житомирської області. У 2001 році був зарахований до першого класу Коростенської загальноосвітньої  школи І-ІІІ ступенів №6, у 2010 р. (після 9 класу) вступив до Головинського вищого професійного училища нерудних технологій на спеціальність «Фрезерувальник каменю».

У 2013 році закінчив навчання, але, не знайшовши роботи за фахом, влаштувався працювати на Коростенську залізницю регулювальником швидкості руху поїздів. Із 2016-го року до початку повномасштабного вторгнення працював у м. Києві на будівництві, а з березня 2022 року допомагав волонтерам.

Захоплювався технікою, спортом. Сімейний стан – неодружений. Став на захист країни, підписавши контракт. Пройшов навчання й був направлений до Краматорська. Служив у військовій частині А7297. Позивний «Арієць» отримав за світле волосся. Загинув 5-го лютого 2023 року внаслідок мінометного обстрілу з боку противника поблизу селища  Діброва Сєвєродонецького району Луганської області.

Народився в 26 листопада 1981 року в селі Верхній Жировий (р.ф.). В 1986 р. переїхав в місто Коростень. Навчався в НВК №12. З дитинства захоплювався риболовлею, любив природу, багато читав. Після закінчення школи вступив в Бердичівський політехнічний коледж. Здобувши освіту працював слюсарем-складальником на Коростенському машинобудівному  заводі. За високий професіоналізм був нагороджений почесною грамотою.

У 2014-2015 роках учасник АТО у складі 10 ОМПБ «Поліська Січ», кулеметник. Захищав населений пункт Гранітне на Донеччині. Там отримав позивний «Професор». «Неодноразово отримував грамоти та подяки за мужність та вірність присязі.

З 24 лютого 2022 року став на захист Батьківщини. У складі 95 оДШВ боронив населений пункт Марʼїнка на Донеччині.

13.02.2023р. прийняв свій останній бій, загинув внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Мар’янка Донецької області.

Лишилась мама, дружина та двоє синів.

Нагороджений відзнакою ВГО «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга»» «За вірність присязі», медаллю «Учасник АТО» та орденом «За мужність» ІІІ ступеню(посмертно).

Народився в місті Коростень 24 березня 1998 року. Навчався у  в НВК №12, яку успішно закінчив у 2015 році та вступив до Київського університету залізничного транспорту. Паралельно навчався та закінчив військову кафедру університету оборони ім.Черняхівського. Із 2 курсу став працювати у ресторані  «Пузата Хата», де став менеджером. Був призваний в червні 2022 до ЗСУ, в 30-ту механізовану бригаду м. Звʼягель. Став командиром взводу, потім командиром роти. Майже весь час був на 0, під Бахмутом. Загинув 24.02.2023 року поблизу н. п. Берхівка, Бахмутського р-ну, Донецької обл.(його підрозділ потрапив під мінометний обстріл).

Народжений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеню.

Кінкович Ігор Олегович

Позивний «Док».

Народився 12.12.1985 року. Все життя проживав в Коростені (мікрорайон Коростень-Подільський).  Навчався в ЗОШ № 4. В 2004 році закінчив 11 класів.  Отримав освіту в Коростенському технічному коледжі за спеціальністю «Обслуговування комп’ютерних та інтелектуальних систем та мереж».

Працював на ТОВ «Бехівський гранітний кар’єр». В червні 2022 року став до лав ЗСУ. Влітку 2022 року успішно пройшов військове навчання в Англії.

Ігор Олегович був бойовим медиком розвідувального взводу аеромобільного батальйону ВЧ А0224  79-тої окремої десантно-штурмової бригади (79 ОДШБр, в/ч А0224, пп В4174).

Загинув Герой 26.02.2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Мар’їнка Донецької області. Мужньо дотримуючись свого військового обов’язку, захищав волю та незалежність України.

Народився 13 травня 1983 року в м. Коростень. В сім років пішов в школу №10 м. Коростень. В 1995 році переїхали до с. Лазарівка Брусилівського району, де і закінчив 9 класів. Після школи вчився в ПТУ м. Коростишів на продавця. По завершенню навчання, на  весні 2001 року був призваний в ЗСУ. Служив в танкових військах на Десні. Звільнившись з військової строкової служби працював охоронником в м. Київ. З листопада 2003 року проживав в м. Коростень, займався ремонтом автомобілів. В 2022 році пішов добровольцем до лав ЗСУ. Служив солдатом, старшим стрільцем 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону. Воював в Донецькій області м. Бахмут, де він і загинув від осколкового поранення 1 березня 2023 року

Петушков Юрій Володимирович

Петушков Юрій народився 14 вересня 1987 року у селі Кам’яна Гірка Остапівського старостинського округу Лугинської територіальної громади Коростенського району Житомирської області. Навчався у Остапівській та Калинівській загальноосвітніх школах. Закінчив Олевське професійно-технічне училище №10 та здобув професію столяра-будівельника. Проживав у місті Коростень Житомирської області. Працював водієм навантажувача на заводі МДФ у місті Коростень.

Строкову військову службу проходив із 25.11.2007 по 07.11.2008 в 179-му об’єднаному навчально-тренувальному центрі (179 ОНТЦ, в/ч А3990, місто Полтава)  радіотехнічних військ Збройних сил України.

Під час повномасштабного вторгнення (24 лютого 2022 року) рф до України в цей же день пішов добровольцем  захищати Україну до лав Збройних сил України. Службу проходив у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького (30 ОМБр, в/ч А0409, місто Звягель) Сухопутних військ Збройних сил України.

Захищаючи Україну, трагічно загинув 14 березня 2023 року  поблизу села Благодатне Соледарської міської громади Бахмутського району  Донецької області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.

Народився 18.09.1997 року в місті Коростень Житомирської області.

Навчався в Коростенській ЗОШ №2 з 2003 року по 2014 рік. Після закінчення навчання у школі у 2014 році вступив до Житомирського Державного технологічного університету. Здобував освіту по спеціальності біомедична інженерія. Нікіта з родини військовослужбовця,тому після закінчення університету, як його батько та молодший брат, свідомо вступив до лав ЗСУ. З 2021 року по контракту служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти ім.О.Білинського артилеристом у званні матрос. У майбутньому за покликом серця мріяв стати офіцером. Був учасником ООС. З початку повномасштабного вторгнення, боронив нашу державу на Донецькому напрямку.

Загинув 08.03.2023 під час ворожого обстрілу. Похований 18 березня 2023 року.

Народився 27 березня 1981 року в місті Коростень. Отримав повну загальну середню освіту  в НВК №12.  Після закінчення навчального закладу навчався в школі міліції в місті Житомир. Потім три роки служби в Коростенському районному управлінні поліції.  Але не склалося. І надалі Олександр осягав нові професії. Працював в Національній мережі АЗК UPG, був будівельником, освоював технології – «майстер на всі руки». Із власної ініціативи розшукував незахоронені тіла вояків Другої світової війни (розшукав їх аж десять), а потім передавав орієнтири пошуковим організаціям до Житомира.

З початком повномасштабного вторгнення пішов захищати рідну землю від ворога. Служив молодшим сержантом,  командир міномета 3го розрахунку 1го мінометного взводу 1 мінометної батареї 99 механізованого батальйону А 0362. А далі бої під Буча… Херсонщина… Миколаївщина – поранення, контузія, госпіталь в Одеській області. Повторна контузія і знову госпіталь. Але серце не витримало, перебуваю вдома у відпусті,  28.03.2023 року помер в «Коростенська ЦМЛ».

Залишилось двоє дітей без батька.

Народився 10 листопада 1984 року в селі Веселівка Коростенського району, закінчив Лісівщинську середню загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. В 2003 року був призваний до лав Збройних сил України, проходив службу у військовій частині А2904 на посаді водій-машиніст.  З 2006 р. працював на Коростенському заводі залізобетонних шпал.

18 квітня 2022 року  був призваний по мобілізації до частини А7014 в смт. Десна Чернігівської області на посаді старшого солдата.

17.05.2022 року загинув в смт. Десна внаслідок ракетного удару.

У Миколи залишилась дружина та двоє дітей.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Герою-земляку Віталію Каленському, рішенням 32-ої сесії Коростенської міської ради було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Коростень» – посмертно

Народився Каленський Віталій Михайлович 18 січня 1976 р. у м. Коростень. У 1993р закінчив загальноосвітню школу №4. Любив  спорт, тому і був у складі збірної з баскетболу ДЮСШ. Коли Віталій навчався у 8 класі, батьки переїхали до Нижнього Новгорода. На новорічні свята хлопець відвідував бабусю, повернувся до батьків і після закінчення 8 класу купив квиток і заявив батькам: «Ви як хочете, а я повертаюсь в Україну, тут я не залишусь». Уже пізніше дружині розповідав, що не хотів жити у країні, де на вулицях стільки п’яних людей. Після закінчення школи №4 у 1994-1996 роках проходив строкову службу. Потім навчався в Немішаєвському аграрному технікумі,  а після цього влаштувався водієм на Коростенський кооперативний ринок. Він ніколи не боявся відповідальності, завжди приходив на допомогу, був надійним і порядним, тому неодноразово отримував подяки від керівництва. У 2008 р почав працювати у Коростенській податковій інспекції на посаді старшого інспектора, поки не почалось повномасштабне вторгнення. У 2020 р, 2021 р, 2022 р за сумлінну працю Віталія  було нагороджено грамотами державної податкової служби.

У березні 2014 р під час першої хвилі мобілізації, у зв’язку з проведенням АТО на сході України, Віталій Михайлович без вагань став на захист своєї Батьківщини. Ще молодий, але вмотивований і впевнений у своєму рішенні пройшов пліч-о-пліч зі своїми побратимами найгарячіші населені пункти – Степанівку, Піски, Дебальцеве. У липні-серпні 2014 року він брав участь у визволенні Степанівки Донецької обл. Виконував завдання по встановленню контролю над містом Сніжне. Це була одна з найважливіших задач для української армії у той час. Тоді ЗСУ вдалося досягти успіху та деокупувати місто Сніжне. У січні 2015 р допомагав захищати Донецький аеропорт, знаходячись в  населеному пункті Піски. У лютому 2015 р брав участь в запеклих боях, що точились у Дебальцево,  місті, яке є важливим залізничним вузлом. Після звільнення з лав ЗСУ з 2015 по 2022 роки був членом Ради ГО «Учасники АТО Коростенщини».

Коли почалась підступна війна 22 лютого о 6.00 ранку Віталій був біля  Коростенського військкомату, де разом зі своїми побратимами одним з перших пішов боронити рідне місто. Був заступником командира роти охорони міста Коростеня і відповідав за створення оборонних споруд. Він завжди міг знайти слова підтримки, підлеглі довіряли йому, бо з будь-якої ситуації Віталій знаходив вихід. Потім був командиром відділення, а згодом – взводу. Побратими довіряли йому, відчували риси вольового керівника, який організує, допоможе, підтримає. У лютому 2023 р  його відправили на схід, де разом з побратимами брав участь у обороні Авдіївки у складі 110 ОМБр ім. генерала Хоружного Марка Безручка. 28 квітня 2023 р Віталій з позивним «Калина» загинув біля  населеного пункту Авдіївка Покровського району під час артилерійського обстрілу.

Своїми нагородами ніколи не хвалився, був скромним і відповідальним. А нагороджений нагрудними знаками «Учасник АТО», «За участь у антитерористичній операції», «Учасник бойових дій»,  нагрудним знаком «Знак пошани» у 2018, медаллю «За хоробрість у бою» у 2023 нагороджений посмертно.

Рішенням 32-ої сесії Коростенської міської ради Віталію Каленському було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Коростень» посмертно.

Народився 25 березня 2000 року в місті Коростені Житомирської області.

У 2006 році пішов до першого класу Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 6, у 2017 році закінчив 11 класів Коростенського міського ліцею №6, нагороджений срібною медаллю.

З 01.09. 2017р. по 30.06.2021р. навчався на денній формі в Національному університеті «Острозька академія». Здобув освітньо-кваліфікаційний рівень  бакалавра з освітньо-професійної програми «Право», спеціальності «Право».

У період з 01.09.2021р. по 30.12 2022р. навчався на денній формі   у Поліському національному університеті на факультеті «Права, публічного управління та національної безпеки». Здобув ступінь вищої освіти магістра по спеціальності «Право».

У період з 01.09.2020р. по 27.07.2022р. пройшов повний курс військової підготовки за програмою офіцерів запасу за військовою спеціальністю «Організація та ведення інформаційної боротьби» (військово-облікова спеціальність 150200) при Національній академії Служби безпеки України.

16.03.2023 року призваний Коростенським центром комплектування та соціальної підтримки на військову службу по мобілізації та направлений на підготовку до військової частини А 4150 при Національній академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного, спеціальність 094000(розвідка).

Після військової підготовки був направлений у військову частину А 4856 та призначений командиром групи розвідки батальйону у званні молодший лейтенант. Мав позивний «Бакум».

Загинув 16 червня 2023 року поблизу населеного пункту Кремінна Луганської області,  внаслідок ворожого артобстрілу під час виконання бойового завдання.

Соловйов Юрій Васильович народився 28.09.1981р  с .Холосне, там і пішов до школи, закінчив у 1999р. Навчався в Коростенській автомобільній школі на водія. після закінчення пішов до армії, де був у військах Національної гвардії України, відомі як ГРІМ. Після закінчення служби іде навчатися до ВВПУ ДПО. Працював начальником охорони ВАТ «Коростенський комбінат хлібопродуктів» пробує себе також в інших професіях. В 2009 одружується та стає найкращим татом донечки. З 2009-2016 р. працює на Водоканалі  слюсарем. Юрій в постійному пошуку роботи до вподоби. Ремонтував   квартириЮ потім робота в  ТОВ «Бетон Комплекс». З початку повномасштабного вторгнення, не вагаючись пішов захищати Україну.

Вірно служив українському народу і пишався перебуванням у 95 ОДШБ. Він мав непохитний авторитет серед особового і командирського складу, мав свої стійкі принципи і йшов з ними протягом життя, із честю виконував свій військовий обовʼязок щодо захисту і суверенітету нашої держави. Будучи неймовірно позитивною та доброю людиною він надихав інших на боротьбу за мир. Він знав, що перемога буде за нами, але все обернулося фатально.

22 червня 2023 він загинув від отриманих поранень, несумісних з життям поблизу населеного пункту Марʼїнка Покровського району Донецької області в наслідок артилерійського обстрілу.

Народився 1 вересня 1980 року селі Рижани Володарськ-Волинського нині Хорошівського району Житомирської області. З 1987 по 1997 рік навчався в Рижанській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Потім навчання в Головинському професійно-технічному училищі за спеціальністю «каменщик». Працював на різних будівельних підприємствах, останнім часом – слюсарем на ПАТ «Коростенська райагропромтехніка».

03.05.2023 року був призваний по мобілізації Коростенським РТЦК та СП. Служив солдатом – стрілець-санітар 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини А0409. 26.06.2023 року у ході ведення бойових дій загинув  біля населеного пункту Міньківка Донецької області.

Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня, посмертно.

Народився 12 березня 1975 року в місті Коростень.  Навчався в загально-освітній школі №9. Після дев’ятого класу поступив в Житомирське училище де отримав професію «ексковаторщика- механізатора».

Все своє життя Руслан був відповідальною, порядною, чесною людиною, люблячим батьком та чоловіком. Останнім часом працював на фірмі “Арм-електро”, колеги по роботі його поважали, прислухались до його порад. Важливо, щодо 24 лютого 2024 року, Руслан не мав досвіду військової служби. Коли 10 червня 2022 року прийшла повістка у нього і в думках не було залишитись вдома. Казав, піду захищати свій рідний край, родину!

27 липня 2022 року відправився захищати неньку-Україну. Руслан потрапив до 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана К. Гордієнка, мав звання солдат.

Спочатку воював на Херсонському напрямку, а згодом на Донецькому. З початку грудня в ході бойових дій зник безвісти. Спільними зусиллями з’ясували, що Руслан потрапив в полон. В кінці грудня 2022 року, відбувся масштабний обмін під час якого Руслан повернувся. В березні 2023 року знову він став на захист України. Зі слів побратимів Руслан завжди приходив на допомогу. За старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконаня бойових дій.17 червня 2023 року отримав грамоту від оперативного командування “Південь” Але під час виконання бойового завдання 27.06.2023 загинув поблизу наеленого пункту Дружківка Донецької області.

Народився 20 липня  1981 року в місті Коростень. З 1988 року по 1996 рік навчався в Коростенській ЗОШ №2. Закінчив Коростенське ПТУ-16. Працював на Укрзалізниці. Служив в державній прикордонній службі України в/ч 1495, інспектором прикордонної служби 2 категорії, кулеметником третього відділення інспекторів прикордонної служби

Олександр загинув у бою 06.07.2023 в районі населеного пункту Кармазинівка Луганської обасті,   залишаючись вірним військовій присязі та народові України.

За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі  нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Народився 22 грудня 1993 р. в місті Коростені.

Навчався в Коростенській звгвльноосвітній школі І-ІІІ ступенів №8. У 2012 році закінчив Малинський лісотехнічний коледж та працював за фахом на дочірному підприємстві «Коростенський лісгосп АПК», потім майстром в Ушомирському лісництві, а згодом – на ПАТ «Коростенський завод МДФ»

На військову службу призваний 25.08.2022 року. Служив інструктором навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини А2900. Мав позивний «Коростень».

Загинув Герой 12.07.2023 на позиціях поблизу містечка Кремінна Луганської області внаслідок прямого попадання ворожого артилерійського снаряду під час виконання бойового завдання.

Народився 14 червня 1974 року в  місті Коростень. 1981 року був зарахований до першого класу Коростенської загальноосвітньої школи №2. Закінчивши 11 класів, вступив у Вольське вище військове ордена Червоної зірки училище тилу, який закінчив у 1995 році та отримав спеціальність «інженера-економіста». В цьому ж році був направлений на службу в місто Чита Забайкальського військового округу  начальником продовольчої служби. Після розпаду Радянського Союзу був переведений  до України в місто Бердичів на посаду начальника продовольчої служби навчального полку. Пізніше був призначений на таку ж посаду в Міністерство оборони України. Після реорганізації Міністерства був переведений у розпорядження Національної гвардії України. У 2008 році закінчив Київський національний університет внутрішніх справ та отримав повну вищу освіту за спеціальністю «правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. В 2012 році закінчив Академію внутрішніх військ МВС України і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «менеджмент організацій» та здобув кваліфікацію магістра з менеджменту організацій, менеджера-економіста, офіцера військового управління оперативно-тактичного рівня. З початком повномасштабного вторгнення росії  в Україну був направлений до військової частини  м. Дніпро на півроку.   Але через невеликий проміжок часу вище кмандування запропонувало поїхати до сумської області Охтирського району, село Набережне  в/ч А7045 на посаду командира логістики. Полковник, завжди мріяв отримати звання генерала, але не так сталося.  24.07.2023 обірвалося життя, серце не витримало постійних навантажень.

Народився 10 вересня 1981 року в місті Коростені. Із задоволенням відвідував дитячий садочок № 8. У 1988 пішов до першого класу середньої школи  №4, яку закінчив   у 1999. Любив спорт, найбільше – футбол, а ще із задоволенням грав на гітарі, тому і був душею компанії. Закінчив Коростенське професійно технічне  училище №16 та отримав спеціальність електрика. Працював на заводі «Хіммаш». Був призваний на строкову військову службу в ЗСУ. Служив на Закарпатті, в місті Ужгород. Після закінчення служби поїхав до Києва, шукати кращої роботи та заробітної плати. Перед війною повернувся до Коростеня, влаштувався на роботу в магазин  «М’ясо».

Напередодні війни вступив до лав територіальної оборони, потім пройшов  підготовку  в Звягелі, 47 бригаді. Навчався Юрій  військовій справі і в Германії, а потім на передову. Служив солдатом номер обслуги механізованого відділення військової частини А4699. Брав участь в бойових діях в Луганській, Донецькій, Запорізькій областях.

17.06.2023 році був поранений  в Запорізькій області, де проходив лікування. Як тільки підлікувався – знову на передову. Він був зібраним і дисциплінованим.  Здавалось, якщо після поранення залишився живий, то доля буде оберігати його…Юрій загинув 27 липня 2023 року поблизу населених пунктів Роботине, Новоданилівка та Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області під час виконання бойового завдання.

Народився 24.03.2002 року в м.Коростені Житомирської області. З 2009 по 2018 рік навчався в Грозинському ліцеї. У 2018  році вступив до Малинського професійного ліцею, який закінчив у 2021 році.

Працював у м.Коростені.

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну в березні 2023 року пішов добровольцем захищати рідну Батьківщину. Боровся з окупантом у Бахмуті на посаді  старший навідник мінометного взводу роти вогневої підтримки.

Цю людину цінували, він був гарним другом, мав авторитет серед товаришів, підтримував дружні стосунки.

Загинув 26.07.2023р., залишаючись вірним військовій присязі та народові України.

Народився 30 січня  2003 року  в селі Каленське Коростенського району. Через рік родина переїхала до села Ходаки. В 2009 році Андрій пішов навчатися в 1 клас Грозинської гімназії. Після закінчення неповної загальної середньої освіти вступив до ДНЗ «Київський професійний коледж з посиленою військовою  та фізичною підготовкою» за професією радіомеханік з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури, радіомеханік із ремонту радіоелектричного устаткування.

В серпні  2021 року був призваний Коростенським РТЦК до лав Збройних сил України та підписав контракт з 95 бригадою, де служила його мама. Служив стрілецем-помічником гранатометника десантно-штурмового взводу (3 взводу) десантно-штурмової роти (1 роти) десантно-штурмового батальйону (1 батальйону)  військової частини А0281.

У лютому 2022 року навчався управлінню безпілотником, очікував переведення у розвідувальний підрозділ та підвищення у званні.  Андрій мріяв стати офіцером та, нажаль, повномасштабне вторгнення росії в Україну перекреслило його життя. Війна застала хлопця під Горлівкою Донецької області. Був у Бахмуті, Довгенькому, Барвінковому та інших населених пунктах Харківської області.

26 березня 2022 року зник безвісти поблизу  населеного пункту Кам’янка Ізюмського району Харківської області. 23 серпня за співпадінням ДНК перепоховали останки тіла воїна.

За словами побратимів Сингаївський Андрій був сміливим, відповідальним, жодного разу не відмовився йти на штурм, був справжнім патріотом своєї країни.

Народився 26 травня 1968 р у м. Коростень.  З дитинства життєрадісний , допитливий, веселий. Часто гостював у бабусі з дідусем у с. Вороневе, любив рибалити, збирати гриби. Навчався з 1 класу в 5 школі. Класний керівник Галина Олексіївна. Закінчив 8-річну школу на достатній рівень. Потім вступив в Бабиничі Народицького району. Успішно закінчив навчальний заклад по професії комбайнера, тракториста, водія. Людина добра, співчутлива, гуморист. Відслужив в армії, одружився, має доньку. З початком повномасштабного вторгнення вступив до лав ЗСУ. Умови перебування були надзвичайні важкі. Під час виконання одного з бойових завдань на сході України загинув 22 серпня 2023 року поблизу населеного пункту Міньківка  Бахмутського району Донецької області.

Народився 19 січня 1964 року в селі Велень Коростенського району. З 1971 року по 1979 року навчався в Купищанський восьмирічній школі. Отримавши неповну загальну середню освіту вступив до Львівського технікуму радіоелектроніки. Навчання проходило з перервою на призов до військової служби в збройні сили колишнього СРСР.

В 1986 році брав участь в ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, отримав посвідчення ліквідатора ІІ категорії. З 1986 по 1989 працював на заводі «Октябрьская кузня» майстром-інженером по комплектуванню. Після закриття заводу – робота на фарфорому заводі, потім – підприємство «Єлізіум пласт». На пенсію пішов рано, в 50 років, як ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС.

Призваний 24.02.2022 року Коростенським РТЦК та СП по мобілізації. Спочатку охорона території Коростенщини, а потім з червня 2022 року по серпень 2023 року безпосередньо брав участь в бойових діях, забезпечуючи захист рідної України в районі населеного пункту Лизунівка Ногород-Сіверського району Чернігівської області на кордоні з Росією. 9.09.2023 року помер в лікарні Державна установа «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. Амосова.

Ткачук Євгеній Вікторович народився 24 квітня 1996 року в місті Коростень Житомирської області. В 2002 році пішов до першого класу Коростенської ЗОШ І-ІІІ ступенів №11. В 2011 році закінчив 9 класів та вступив до Житомирського базового фармацевтичного коледжу імені Г. С. Протосевича. В 2014 році вступив до Харківського фармацевтичного університету на спеціальність провізора.

Після закінчення університету працював провізором в аптеках міст Коростеня та Києва.

08 травня 2023 року вступив до лав ЗСУ добровольцем. Після навчання його взвод відправили в Донецьку область. Євгеній служив гранатометником в  95 десантно-штурмовій бригаді на Лиманському напрямку. Через кожні три доби ходив на бойове завдання, де за 150 м стоїть ворог.

Через побачене і пережите у нього почалися проблеми зі здоров’ям. 23 серпня 2023 року Євгенія відправили на обстеження в госпіталь в місто Житомир з гострими болями в районі серця. Він так і не встиг обстежиться. Його серце зупинилося 02 вересня 2023 року.

Поховали його в селі Михайлівка Коростенського району Житомирської області.

Народився 16 травня 1985 року в селищі Ємільчине, нині Звягельського району. Там ходив у дитячий садочок, а потім навчався у Ємільчинській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №1, яку закінчив у 2002 році. В школі Владислав навчався добре, був веселий і комунікабельний, його любили вчителі і тягнулись до спілкування з ним діти. Після закінчення школи вступив до професійно-технічного училища №15 м.Житомира, після закінчення якого у 2004 році, отримав професію кухаря.

Одразу після закінчення навчання в училищі проходив строкову військову службу в ЗСУ та підписав контракт, але в подальшому Владислав не захотів пов’язувати своє життя з військовою службою.

У 2011 році Владислав одружився, в цьому ж році в нього народилась донечка Тоня. У 2013 році разом з дружиною і донькою переїхав жити і працювати у м.Коростень.  Тут працював будівельником, потім на шиномонтажі. У 2017 році пішов працювати у ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія», звідки згодом перейшов працювати в ТОВ «Біджейес Меблі». У вільний від основної роботи час Владислав підтаксовував, бо ж хотів забезпечити достаток для своєї родини.

У 2021 році Владислав проходив навчальні збори при військовій частині А 7309.  А в перші дні війни намагався вступити до територіальної оборони, але йому відмовили, бо вже було набрано достатньо хлопців. Тому він чим міг допомагав військовим на блокпостах – щось підвозив чи перевозив, завозив їжу, каву, чай тощо. У вересні 2022 року був мобілізований у військову частину А 0409 і в перші ж дні служби вирушив на виконання бойових завдань у Донецьку область, де практично цілий рік і служив, перебуваючи в одних з найгарячіших точок Донеччини. Лише на 2 місяці протягом року підрозділ Владислава був відведений в Миколаївську область, де на той час було відносно спокійно.

11 вересня 2023 року надвечір Владислав пішов у свій останній бій… 12 вересня під час штурмових дій наших військ поблизу села Залізнянське Бахмутського району Донецької області він героїчно загинув.

Народився 21 жовтня 1983 року в місті Коростені. Закінчив 11 класів Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №11. Потім навчання в  Коростенському професійно-технічному училищі №16 та отримав робітничу професію «електрогазозварник ручного зварювання». Після закінчення навчального закладу в 2002 році пішов працювати на АТ «Коростенський кар’єр» електрозварником. Сумлінно працював до початку повномасштабного вторгнення, йому довіряли найскладніші зварювальні роботи.

Призваний 18.05.2022  року  Коростенським РТЦК та СП по мобілізації. Служив солдатом,  лаборант-такелажник технічного взводу роти.

Виконуючи бойове завдання за призначенням – збереження оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, перебуваючи на станції розвантаження Мерцалове поблизу с.Дорожнеє Донецької області, отримав тяжкі поранення в результаті ракетного удару внаслідок бойових дій та був направлений до Національного міжнародного медичного центру.18 вересня 2023 року помер у лікарні.

У Володимира залишилось двоє доньок.

ГОРБАТИЙ ЄВГЕНІЙ СЕРГІЙОВИЧ

Народився Євгеній 10.06.1993р. с. Борозенське, Борозенської сільської громади Бериславського району Херсонської області. У 2005 році переїхав з родиною на Житомирщину в село Вигів, де отримав неповну середню освіту. У вересні 2021 р. вступив на екстернатну форму навчання в Коростенській міський ліцей №11. Мріяв вступити отримати вищу освіту. 25 липня 2022 року його прийняли на перший курс Національної академії внутрішніх справ.

Був майстром спорту з жиму лежачи. Працював тренером у тренажерних залах, охоронником у корпорації «Сіріус», також був тілоохоронцем.

У липні 2020 року хлопець вирішив присвятити себе військовій службі та вступив до лав Окремого загону спеціального призначення «Азов», що у складі Нацгвардії України. Служив на посаді номера обслуги у мінометній батареї. Виконував бойові завдання на території ООС.

Мав позивний «Дуче».

Повномасштабне вторгнення ворогів Євгеній зустрів на базі «Азов». З перших днів став одним із захисників Маріуполя та «Азовсталі». «Дуче» майже весь Маріуполь пройшов без поранень, але дуже надірвав спину. Деякий час він був у «Железячці» — шпиталі на «Азовсталі».

У травні 2023 року разом з іншими захисниками «Азовсталі» потрапив в полон до ворогів. Їх евакуювали до в’язниці тимчасово окупованого селища Оленівка на Донеччині.

В ніч з 28 на 29 липня 2022 року окупанти влаштувати у бараках колонії теракт, внаслідок якого понад 50 українських воїнів загинули, серед них був і Євгеній Горбатий.

У жовтні 2022 року з окупованої території в Україну були передані тіла з Оленівки. Безліч експертиз, ДНК-тестів тощо. Тільки в березні 2023 року за результатами ДНК-експертизи рідні отримали остаточне підтвердження загибелі Євгенія. Під час теракту в Оленівці він отримав уламкові травми несумісні з життям.

«Дуче» з усіма почестями, як героя, поховали 24 червня 2023 року у рідному селі Вигів на Житомирщині.

Народився 23 листопада 1991 року в селі Щербаково Красногвардійського району Автономна республіка Крим. В 1998 році пішов до першого класу місцевої школи. В 2001 році родина переїжджає в Коростень, де Сергій продовжує навчання в Загальноосвітній школи І-ІІІ ступенів №9, яку закінчив у 2008 році. В цьому ж році вступає в   Коростенське професійно-технічне училище №16 та отримує робітничу професію «машиніст крана». З 2009 року по 2011 рік навчався в Немішаєвському агротехнічному коледжі та здобув кваліфікацію «техніка-механіка  сільськогосподарського виробництва». В 2011-2012 році проходив військову строкову службу в Збройних Силах України та отримав військове звання «молодший сержант».

З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року був призваний за мобілізацією на військову службу. Служив у військовій частині А7406 молодшим сержантом, гранатометником 2 стрілецького відділення. 10.10.2023 загинув на околиці Старомайорське Волновахського району Донецької області. Смерть пов’язана з виконанням військової служби і захистом батьківщини.

У Сергія Сергійовича залишилось син і донька.