Оновлена Державна стратегія регіонального розвитку (ДСРР) на 2021 – 2027 роки територіально орієнтована, враховує виклики сьогодення та завдання євроінтеграції, спирається на реальні потреби регіонів та громад.

Це важливий крок з наближення державної регіональної політики до ключової політики Європейського Союзу – політики згуртованості.

Зміни до Державної стратегії регіонального розвитку –  результат спільної роботи усіх зацікавлених сторін – місцевих і регіональних влад, асоціацій органів місцевого самоврядування, експертної спільноти та громадянського суспільства, яких згуртувало Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури довкола підготовки необхідних змін стратегічного документу.

Подальша робота буде зосереджена за наступними напрямками:

• створення належних умов – безпечних, економічних, соціальних, які дадуть сигнал нашим громадянам, що вдома, в Україні, на них чекають;
• реінтеграція ветеранів, ветеранок  та сімей, адже це наскрізне завдання всіх сфер, що прямо впливає на національну безпеку і економічний розвиток;
• подальший розвиток інституційної та фінансової спроможності органів місцевого самоврядування – влади, найбільш наближеної до людей, здатної оперативно реагувати на їх потреби;
• синхронізація політики регіонального розвитку та інших галузевих (секторальних) політик.

“Наголос – на відновлення інфраструктури з урахуванням безпекових вимог, безбар’єрності та інтересів людей, зокрема, і вразливих груп населення. Це складова Стратегії, як основного планувального документу регіональної політики. Звідси і потреба у чіткому розподілі повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування всіх рівнів, що також увійшло до оновленої Стратегії. Децентралізація владних повноважень і подальша розбудова територіальної організації влади – важлива складова державної регіональної політики” – підкреслила заступниця міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Наталія Козловська.

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури підготувало інформаційну брошуру (українською, in English), яка допоможе швидко зрозуміти суть оновленої Державної стратегії регіонального розвитку на період 2021-2027 років.

Також готується комплекс інформаційно-комунікаційних заходів для найшвидшого приведення у відповідність Державній стратегії регіонального розвитку регіональних стратегій.

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури інфраструктури висловлює вдячність партнерам – представництву Європейського Союзу в Україні, Організації економічного співробітництва та розвитку, а також Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування регіонального розвитку та містобудування, асоціаціям органів місцевого самоврядування, експертам та громадським діячам за активну участь у роботі над оновленою Державною стратегією регіонального розвитку на 2021 – 2027 роки.

Навіть пікнік у лісі може несподівано стати небезпечним. Плануєш активний відпочинок з сім’єю та близькими на природі? Оминай місця, які потенційно можуть бути забруднені вибухонебезпечними предметами.

Твій ліс змінився!

Помічай зміни: давно знайомі місцевості можуть приховувати сліди ворога.

Побачив міну — стій!

Не чіпай!

Телефонуй 101.

Актуальну мапу розмінування можна переглянути на офіційному сайті ДСНС та в застосунку «Розмінування України».

Довідково. В Україні стартувала інформаційна кампанія з мінної безпеки «Помічай зміни». Кампанію реалізує BBC Media Action за технічної підтримки Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС). Ініціатива є частиною Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) в Україні, що фінансується урядом Японії.

Будьте обережні, відповідальні та уважні. Ваші правильні дії можуть врятувати життя.

#помічайзміни

З метою опрацювання та вивчення питань, присвячених психічному здоров’ю та психосоціальній підтримці в умовах надзвичайних ситуацій, зокрема, війни, просимо керівників і психологів служб та організацій, задіяних у впровадженні Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» пройти дистанційне навчання циклу вебінарів «Стійкість громади» за посиланням https://howareu.com/materials/stiikist-hromady-mhpss-vebinar.

4501 гривню було зібрано для 13 батальйону 95 окремої десантно-штурмової бригади 12 серпня на центральній площі міста під час заходу з нагоди Дня молоді.

З привітальним словом виступили заступник міського голови Олександр Синицький та начальник відділу молоді та спорту Сергій Вакульчук. Всім присутнім свої незабутні виступи подарували викладачі Коростенського Центру дитячої та юнацької творчості та переможець шоу «Голос країни» Іван Ганзера.

На заході представили локацію Всеукраїнської програми ментального здоровʼя «Ти як?» #тияк та Центр Життєстійкості. Центром соціальних служб було розіграно призи в лотереї за донат для ЗСУ, ГО «Промінь Любові» організували локацію розваг та активностей для дітей. Міська організація Червого Хреста представила свою програму підтримки населення.

Всі бажаючі можуть долучитись до збору для 13 батальйону 95 окремої десантно-штурмової бригади.

МоноБанка – https://send.monobank.ua/jar/A3XGhxtmRT

Карта МоноБанка – 5375411220765833

День молоді в Україні є важливою подією, що символізує енергію, амбіції та прагнення нового покоління досягати великих цілей. Це свято не лише про вік, а й про новий спосіб мислення, про сміливість втілювати мрії та ставити нові виклики перед собою.

Молодість — це час можливостей, коли кожен може зробити свій внесок у розбудову майбутнього країни.

Так, з 09 по 18 серпня 2024 року Міністерство молоді та спорту України разом із Радою з молодіжних питань при Президентові України організовують загальнонаціональну соціальну кампанію під назвою «Тиждень молоді». Цей захід, який є частиною тематичних подій до Дня молоді, погоджений з Офісом Президента України і має глибокий соціальний та культурний контекст.

Основною метою кампанії є засвідчення прагнення української молоді до інтеграції в європейську спільноту. Українська молодь дедалі більше орієнтується на європейські цінності та принципи, залишаючи позаду радянські наративи, що довго впливали на суспільну свідомість.

Цей «Тиждень молоді» має на меті не лише відзначити досягнення молодих українців, але й показати їхню рішучість у відстоюванні цінностей демократії та свободи. Кампанія сприятиме утвердженню ідеалів, які є ключовими для розбудови сучасної та вільної України.

95 окрема десантно-штурмова бригада 13 батальйон, який стоїть на захисті України та виконує бойові завдання звертається до нас про допомогу.

МоноБанка – https://send.monobank.ua/jar/A3XGhxtmRT

Карта МоноБанка – 5375411220765833

Також до збору коштів можна буде долучитись сьогодні, 12 серпня о 17.00, на центральній площі міста Коростеня, на заході з нагоди Дня молоді. Запрошуємо всіх бажаючих.

З нагоди Міжнародного дня молоді, 10 серпня, на території стадіону «СПАРТАК» були проведені спортивні заходи, серед яких були спортивно-розважальні активності, відкриті уроки футболу та молодіжне тренування «Free Fitness Space».

Захід був створений задля залучення молоді до спортивного та здорового способу життя та фізичного розвитку, організатором якого був відділ молоді і спорту Коростенської міської ради.

На локації діяли різні ігрові зони, де під час заходу всі бажаючі могли взяти участь в змаганнях з настільного футболу, шахів, шашок та армреслінгу. Також була можливість долучитись до молодіжного тренування, яке провела начальник відділу проєктного та інвестиційного менеджменту Аліна Семененко,  та отримати заряд позитивних емоцій та приємні враження.

Навіть дорослим іноді важко зрозуміти, як наше тіло сигналізує про проблеми з ментальним здоров’ям. Що вже казати про дітей: вони ще тільки знайомляться зі своїми почуттями й емоціями, а тому не завжди можуть із ними справлятися. Проте батькам варто звертати увагу на ментальне здоров’я своїх дітей так само уважно, як і на фізичне: інколи для відновлення вистачить відпочинку й турботи в родинному колі, але інколи дитині вже необхідна допомога лікарів.

Проблеми з ментальним здоров’ям у дітей часто супроводжуються змінами в їхній поведінці. Педіатриня Юлія Крушельницька радить звернути увагу на такі симптоми:

1. Дитина почала інакше взаємодіяти з однолітками. Наприклад, зазвичай гралася в компанії на майданчику, а тепер усамітнюється у куточку.

2. Улюблені заняття не приносять задоволення: ви не можете зацікавити дитину мультиками чи іграми, від яких вона була в захваті.

3. Прагне ізоляції й не хоче виходити на вулицю.

4. З’явилися проблеми зі сном.

5. Дитину переповнюють емоції — від суму та пригнічення до тривожності та роздратування. Час від часу плаче без зрозумілої на те причини.

6. Погіршилася пам’ять, важко навчатися.Виникають головні, кишкові або інші болі, але лікарі не виявляють проблем.

Якщо ви помітили такі симптоми у своєї дитини, простежте за ними уважніше протягом двох тижнів. Ось що можна робити в цей період:

Заведіть щоденник самопочуття. Описуйте, як пройшов день, які плани на завтра. Разом із дитиною відповідайте на питання: «Що ти сьогодні виконав?» «Що ти сьогодні відчував?». Два тижні вистачить, аби зрозуміти, що саме змінилося.

Навчіть дитину простій дихальній практиці для заспокоєння. Достатньо покласти руку на живіт і помалу зробити 20 повільних видихів животом. Це справді діє.

У жодному разі не купуйте дитині заспокійливе та антидепресанти. Такі препарати призначаються виключно фахівцем!

У Житомирській обласній військовій адміністрації відбулося чергове засідання робочої групи «Прозорість та підзвітність» щодо публічних закупівель з очікуваною вартістю понад 5 мільйонів гривень, оголошених у першій половині липня 2024 року. Засідання очолив член робочої групи з Департаменту агропромислового розвитку та економічної політики ОВА, Анатолій Котенко.

12 липня Управління житлово-комунального господарства та екології Звягельської міської ради опублікувало тендерну документацію щодо капітального ремонту вулиці Михайлівська в місті Звягель. Очікувана вартість робіт становить 5 мільйонів 756 тисяч гривень, а завершити роботи планується до 20 листопада 2024 року. Умовами участі є наявність банківської гарантії у розмірі 25 тисяч гривень та забезпечення договору на суму 2% від вартості закупівлі. Прийом пропозицій тривав з 12 по 27 липня. Єдиним учасником тендеру стало ТОВ «Укр-Дор-Сервіс», яке подало пропозицію на суму 5 мільйонів 294 тисячі гривень. Замовник наразі оцінює тендерну пропозицію, а остаточні рішення будуть опубліковані на офіційному майданчику Prozorro.

18 липня Житомирська академія поліції оголосила публічну закупівлю на реконструкцію вольєрів для собак на своїй території. Очікувана вартість робіт становить 5 мільйонів 31 тисячу гривень, з терміном завершення робіт до 31 грудня 2024 року. Прийом пропозицій завершився 2 серпня, і єдиним учасником торгів стало ТОВ «МІСТО БУД ЦЕНТР» з пропозицією у розмірі 4 мільйони 960 тисяч гривень. Очікується підписання договору.

Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського 18 липня оголосила про публічну закупівлю системи для факоемульсифікації та вітректомії з лазерним модулем для проведення операцій на оці. Очікувана вартість закупівлі становить 6 мільйонів 221 тисячу гривень. Кінцевий термін поставки товару – 31 грудня 2025 року. 31 липня лікарня визначила ТОВ “Медична компанія “Медікус” переможцем закупівлі з пропозицією у розмірі 5 мільйонів 998 тисяч гривень. Закупівля знаходиться на стадії підписання договору, після чого інформація буде опублікована на Prozorro.

Ці публічні закупівлі є важливими для розвитку інфраструктури та медичних послуг у Житомирській області, забезпечуючи ефективне використання бюджетних коштів та підвищуючи прозорість у сфері публічних закупівель.

Нагадаємо, що робоча група «Прозорість та Підзвітність» при Житомирській обласній військовій адміністрації запровадила прийом повідомлень про можливе нецільове використання бюджетних коштів в умовах воєнного стану.

Відповідну інформацію можна надсилати на електронну адресу: prozorist@apoda.zht.gov.ua для аналізу членами робочої групи та вжиття необхідних заходів у разі виникнення такої потреби.

Через повномасштабне вторгнення росії, понад 3,5 млн українців вимушено стали внутрішньо переміщеними особами – залишили свої домівки та тимчасово переїхали жити у більш безпечні регіони країни. Незалежно від місця проживання і реєстрації, кожен може отримати медичну допомогу в однаково повному обсязі, незалежно від місця реєстрації чи місця проживання. Це право реалізується через Програму медичних гарантій, яка зокрема, покриває потреби внутрішньо переміщених осіб.

Програма медичних гарантій включає всі основні види медичної допомоги:

1) екстреної медичної допомоги (незалежно від наявності декларації з сімейним лікарем);
2) первинної медичної допомоги;
3) спеціалізованої медичної допомоги;
4) паліативної медичної допомоги;
5) реабілітації у сфері охорони здоров’я;
6) медичної допомоги дітям до 16 років;
7) медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами.

А також безоплатні або з частковою доплатою ліки за програмою реімбурсації «Доступні ліки».

Вхідною точкою до безоплатного медичного обслуговування залишається лікар первинної медичної допомоги: сімейний лікар, терапевт або педіатр.  Це може бути лікар комунального закладу, або приватного, чи працювати як ФОП за договором із НСЗУ. Пацієнтам, які тимчасово проживають в інших населених  пунктах України і потребують медичної допомоги, необхідно звернутись до найближчого медичного закладу з договором з НСЗУ та укласти декларацію з сімейним лікарем.

Скасовувати попередню декларацію не потрібно. При укладанні нової декларації з обраним лікарем зміни автоматично зафіксуються в електронній системі охорони здоровʼя і попередня декларація буде автоматично анульована.

Маючи декларацію з лікарем, пацієнти отримують доступ до безоплатних послуг із діагностики та профілактики найпоширеніших захворювань, консультації щодо здорового способу життя, е-направлення до лікарів-спеціалістів, е-рецепти на ліки, можуть вакцинуватися відповідно до календаря профілактичних щеплень, оформлювати довідки, листки непрацездатності тощо.

Зверніть увагу! Без направлення внутрішньо переміщені особи можуть звертатися до: гінеколога, психіатра, нарколога,  фтизіатра, педіатра, стоматолога.

Як знайти медзаклад із договором із НСЗУ?

Знайти найближчий медичний заклад або лікаря, який має договір із НСЗУ для надання окремих видів медичних послуг, можна:

• на дашборді НСЗУ Електронна карта місць надання первинної медичної допомоги
• зателефонуйте до контакт-центру НСЗУ за номером 16–77.

Програма медичних гарантій забезпечує усім українцям однаковий безоплатний перелік та доступ до медичних послуг, незалежно від наявності статусу внутрішньо переміщеної особи. Більше про безоплатні медичні послуги, які можна отримати за Програмою медичних гарантій, в електронному посібнику «Гід по Програмі медичних гарантій для пацієнта 2024». Завантажити посібник можна за посиланням.

День спільнодії та презентацію Всеукраїнської програми ментального здоров’я провели в символічну дату  08.08 для працівників ЦНАПУ, відділу державної реєстрації та відділу реєстрації місця проживання.

Чому саме для них?  Бо на них найбільше впливають фактори, що зумовлюють професійні деформації та погіршення ментального здоров’я: повсякденні психоемоційні перевантаження, відповідальність за результати діяльності, значна диспропорція між психічними витратами й особистісними можливостями, дефіцит часу, що залишається для сім’ї, домашніх справ, відпочинку та відновлення здоров’я. А якщо говорити просто, то працівники саме цих служб найбільше спілкуються з людьми, відчуваючи їх напругу, стреси, негаразди.

Щоб запитати #тияк ? в чисельний та дуже гарний колектив завітали  заступниця міського голови Наталія Чижевська та керуюча справами Олена Рижова з командою, яка і навчила службовців визначати, що таке ментальне здоров’я та що робити, якщо не ОК.

«Війна —  це марафон, дистанція якого нам невідома. Необхідно інвестувати ресурси у те, що допоможе його пройти з найменшими втратами. Плекаємо індивідуальну та колективну стійкість. Це — основа Всеукраїнської програми ментального здоровʼя, ініційованої першою леді Оленою Зеленською», – зазначила регіональний консультант програми «ТИ ЯК?» Надія Прокофієва, презентуючи Всеукраїнську програму ментального здоров’я.

Як працює і які послуги надає Центр Життєстійкості, презентували працівники центру Антонченко Ірина  та Швець Олеся   та на практиці показали, як можна протидіяти стресам, як подбати одне про одного, як навчитися довіряти іншим в стресових ситуаціях.

Ментальне здоров’я охоплює дуже багато аспектів, зокрема й благополуччя в сім’ї. А як протидіяти домашньому та гендерно обумовеному насиллю розповіла спеціаліст відділу з питань сімейної політики Олена Онищук.

До спільнодії долучились волонтери  Товариства Червоного Хреста,  які презентували діючі програми допомоги для мешканців Коростенської громади.

Але ніщо не лікує душу краще, ніж пісня, тому до амбасадорів  ментального здоров’я Коростенської громади доєдналась заступниця начальника відділу культури Лариса Бондар, завершивши зустріч піснями, що відгукнулись у серцях присутніх.

Народився 10 листопада 1988 року у місті Нижневартовськ Тюменської області. Олексій рано втратив матір,  вона передчасно пішла з життя із-за хвороби. Тому батько прийняв рішення в 1991 році  з двома синами переїхати в Україну. Родина оселилася в селі Іванівка Коростенського району Житомирської області, де проживала бабуся родини. Тут пройшло дитинство та шкільні роки Олексія.

Після закінчення школи – навчався в коледжі, де здобув професію тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва. Працював на Укрзалізниці столяром. Проживав в Коростені, має сина Євгена.

В травні 2022 році в родину прийшло горе. На війні загинув брат Олексія Василь, який ще в 2014 році пішов боронити рідну землю. Йшов час, російсько-українська війна тривала, тому Олексій Миколайович став на захист України.

20 квітня 2023 року був призваний Коростенським РТЦК та СП. Служив солдатом, старшим стрільцем-оператором стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону у військовій  частині А1376.

Не судилося Олексію зустріти перемогу. 15 вересня 2024  року, відданий військовій присязі та українському народу, виконуючи свій обов’язок по обороні та відсічі збройної агресії російської федерації  поблизу  населеного пункту Новоукраїнка Волноваського району Донецької області загинув.

Народився 24 березня 1975 року в селі Янівка (колишнє Первомайське) Шосткинського району Сумської області. Там минуло його дитинство, юність і дорослі роки. Навчався у місцевій школі.

Строкову військову службу проходив в частині А-1880 (оператор ППО). Працював на різних роботах. 22 роки працював монтером колії на залізничній станції Есмань.

29 листопада 2023 року пішов добровільно захищати рідну Україну від російської агресії. Ніс службу в Вінниці у військах ППО. У квітні 2024 року був переведений до 82 ОДШБ.

Віктор служив стрільцем-снайпером аеромобільного відділення аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти аеромобільного батальйону, мав поранення та контузію.

У серпні 2024 року, коли Віктор ще вважався безвісти зниклим, село, в якому він проживав, почали дуже обстрілювати його будинок також постраждав. Дружина вимушена була переїхати  в Коростень до дітей. Тільки у жовтні рідним повідомили, що Дроздов Віктор Миколайович, вірний військовій присязі, загинув на полі бою 29.07.2024 року в районі населеного пункту Вовчанськ Чугуївського району Харківської області. Через постійні обстріли рідного села, поховали мужнього захисника в Коростені.

Народився 19 листопада 1979 року в місті Коростені. З 1987 року по 1997 рік навчався в Коростенській середній загальноосвітній школі №5. Здобувши повну загальну середню освіту вступив до Державного університету «Львівська політехніка» на відділення військової підготовки. У 2001 році закінчив Львівський інститут Петра Сагайдачного при університеті  «Львівська політехніка», отримавши диплом інженера-механіка.

З 2001року  по 2007 рік проходив службу в ЗСУ та звільнився у званні капітана.

Одружений, має двоє дітей.

У липні 2022 року призваний до ЗСУ, в складі 100-тої окремої механізованої бригади та до березня 2023 року охороняв український кордон з білорусією. З березня 2023 року по квітень 2024 року бригада, в якій служив Андрій на посаді заступника командира роти, виконувала бойові завдання на Лиманському напрямку. За успішне планування і реалізацію завдань під час керування особовим складом в бою 24 вересня 2023 року наказом Головнокомандувача ЗСУ був нагороджений нагрудним знаком «Срібний хрест». У квітні 2024 року бригада вела запеклі бої, зупинивши контрнаступ російського війська, коли було намагання просунутися далі на Очеретино.

З квітня 2024 року бригада приступила до виконання бойових завдань на новому напрямі, де Андрій Миколайович служив командиром взводу протитанкових ракетних комплексів 2 механізованого батальйону.

25 вересня 2024 року під час виконання бойового чергування в районі населеного  пункту Торецьк Донецької області будучи вірним присязі, мужньо виконав свій військовий обов’язок, захищаючи свободу та незалежність України – загинув.

Нагороджений нагрудними знаками «Срібний хрест» та «Ветеран війни»,  медаллю «10 років військової служби».

Народився 2 серпня 1989 року в місті Коростені.

1996 року пішов до 1 класу Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №10. Коли йому було 10 років помер батько. Сашу виховували мама та бабуся.  Виріс трудолюбивим, не боявся труднощів, тому після навчання одразу пішов працювати в будівельну компанію. Його робота надала можливість побачити багато куточків української землі, так як компанія, в якій працював Олександр, була забудовником по всій Україні. За своє коротке життя побував і за кордоном, там також працював, щоб забезпечити себе та допомогти рідним.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну надіявся на швидке завершення війни, але зрозумів, що війна триватиме, тому вирішив добровольцем стати на захист рідної країни. Рідним сказав, що їде на роботу до Львова, але 22 жовтня 2023 року, пройшовши медичну комісію, був призваний  Коростенським РТЦК та СП на військову службу.

Служив солдатом гранатометного відділення 3 штурмового зводу 2 штурмової роти 225 ОШБ військової частини А7400 за позивним «КАРСОН». Віддано захищаючи рідну землю, неодноразово брав участь в бойових діях в різних гарячих точках: Слов’янськ, Авдіївка,  Нью-Йорк.

Побратими поважали Олександра та відчували в ньому підтримку. За наказом командування неодноразово виконував бойові завдання в тилу ворога, знищуючи його.

Надіявся зустріти перемогу, але не склалося. Після боїв  в   населеному пункті Ласточкине   Покровського району Донецької області, 20 лютого 2024 року вважався таким, що зник безвісти по 19.09.2024. Після довгих пошуків тіло Олександра було репатрійовано до Запоріжжя на  впізнання.

Веремеєнко Олександр Олександрович мужньо загинув  при виконанні службових обов’язків, захищаючи територіальну цілісність та суверенітет України під час агресії російської федерації.

Указом Президента України від 27 листопада 2024 року №787 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Народився 5 березня 1984 року в місті Коростень. В 1991 році пішов до 1 класу  ЗОШ №2 та через рік перейшов в ЗОШ №12. В 2002 році закінчив 11 класів НВК «Дитячий садок школа-гімназія» №12. Через рік поступив у Приватний вищий навчальний заклад Товариства сприяння обороні України «Коростенський технічний коледж» за спеціальністю «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів» і здобув кваліфікацію молодший спеціаліст-технік-механік.

Після закінчення навчання оформився приватним підприємцем, основною діяльністю його було торгівля запчастинами на автомобільну техніку. В 2016 році виїхав за кордон на заробітки та на постійне місце проживання.

На початку лютого 2022 року приїхав до рідних додому. Саме в Україні застала Олександра війна. З початком повномасштабного вторгнення пішов в добровольчий батальйон та допомагав як міг: облаштовував блокпости, розбирав завали на київському напрямку.

24 жовтня 2022 року був призваний Коростенським РТЦК та СП. Одразу, став на захист батьківщини та українського народу. Служив старшим  солдатом, старшим механіком-водієм військової частини  А1126.

Мужньо загинув 27 грудня 2022 року в  населеному пункті Червонопопівка Сєвєродонецького району Луганської області. Разом з побратимами потрапив під мінометний обстріл. Довгий час вважався зниклим безвісти. Тільки 20 листопада 2024 року по співпадінню ДНК було ідентифіковано тіло Олександра.

Народився 3 березня 1973 року в селі Немирівка Коростенського району. Повну загальну середню освіту здобув в Грозинській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи пішов працювати в колгосп трактористом. Строкову службу проходив у збройних силах радянського союзу, служив на Львівщині. Після звільнення з армії Повернувся  в рідне село та продовжив працювати в колгоспах сіл Немирівка та Грозино. Перед війною працював на СТО в селі Стремигород.

В день повномасштабного вторгнення росії в Україну, пішов до військкомату  та офіційно був призваний  на військову службу Коростенським РТЦК та СП 25 лютого 2022 року. Служив на посаді помічника гранатометника 2 відділення 3 взводу 1 стрілецької роти військової частини А 7309.

Будучи хворим Микола Васильович продовжував нести службу у військовій частині. В жовтні 2024 року приїхав додому на похорон батька. Водночас  хвороба загострюється і 19 жовтня 2024 року Микола помирає в Коростенській міській лікарні.

Народився 24 вересня 1987 року у місті Коростень. У 1993 році пішов до 1 класу НВК №12. У 2002 році закінчив 9 класів та поступив до Головинського вищого професійного училища нерудних технологій. В 2005 році отримав професії: машиніст крана, стропальник,  водій категорії «С». Рік пропрацював робітником на ВАТ «Фенікс і К» та в 2006 році був призваний до лав Збройних сил України. Звільнившись зі служби влаштувався на ЗАО «Турбосталь» сторопальником,  2010 рік – слюсар на   ВАТ «Коростенський кар’єр», 2019 рік – машиніст крана на ПАТ «Київметробуд».

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення росії в Україну Олексій відправив свою родину у безпечне місце – а сам пішов захищати рідну землю від ворога. 10 березня 2022 року був призваний  до ЗСУ Коростенським РТЦК та СП.  Служив головним сержантом, командиром гармати в/ч А7028.

23.09.2024 загинув в районі с.Клебан-Бик Краматорського р-ну Донецької обл. виконуючи свій військовий обов’язок.

За час служби був нагороджений нагрудними знаками: «За зразкову службу», «Золотий хрест», «Знак пошани».

Народився 7 грудня 1980 року в місті Коростень. З 1988 року по 1998 рік навчався в Коростенській ЗОШ №6. Впродовж 1998-1999 років здобув освіту за спеціальністю токаря в  Коростенському професійно-технічному училищі №16.

Працював приватним підприємцем, займався виготовленням меблів. Був одружений та мав доньку.

В перші дні повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав Збройних сил України. Служив старшим солдатом, водієм розвідувального взводу розвідувальної роти 30-тої окремої механізованої бригади ім. Князя Костянтина Острозького.

Загинув 26 липня 2024 року внаслідок атаки ворожого FPV-дрону в Бахмутському районі Донецької області, захищаючи волю та незалежність України.

ВОЇН НЕБЕСНОГО ВІЙСЬКА – люблячий, чуйний, добрий, товариський, розумний, працьовитий, творчий, сердечний, дружелюбний, життєрадісний.

Галицький Олександр Борисович народився 28 травня 1973 року в місті Коростені Житомирської області.

Навчався в Коростенській загальноосвітній школі №4, яку закінчив в 1990 році. Класним керівником у Саші був Козак Сергій Володимирович, якого він  любив і поважав. Найулюбленішими предметами були музика, малювання і креслення, не дуже подобалося вивчати французьку мову. Любив співати і обожнював грати на гітарі.

29.06.1991 року закінчив з відзнакою середнє профільно-технічне училище №16 в місті Коростені за спеціальністю «слюсар контрольно-вимірювальних приборів і автоматики».

У лавах Збройних сил України службу проходив при Генеральному штабі ЗСУ (спочатку навчання проходив у місті Калінінграді; батьки їздили до нього на присягу, та їхньому здивуванню та радощам не було меж, коли довідалися, що Сашко буде переведений до Києва).

Після служби в армії з 1993 по 1999 працював в Коростенському відділку міліції слідчим. Згідно із витягом наказу начальника УМВС України в Житомирській області від 20 липня 1999 року лейтенанта міліції Галицького Олександра Борисовича звільнено із органів внутрішніх справ у запас Збройних сил із посади дільничного інспектора міліції Коростенського міськрайонного відділу УСВС України з 25 липня 1999 року.

В 2000 році закінчив Кіровоградський Соціально-педагогічний інститут «Педагогічна Академія»  за спеціальністю «початкове навчання та практична психологія».

Саме робота у школі була його покликанням. Він любив дітей і, здавалося, розумів їх краще ніж вони себе. Тому в 1999 році пішов працювати до школи №9, а потім до НВК№12 заступником директора з навчально-виховної роботи.

Напередодні війни Сашко повернувся працювати до школи №9, попрацювавши перед цим рік в школі №7 на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи. Працюючи в різних навчальних закладах міста, Олександр завжди мав повагу серед колег завдяки своїй професійності та відданості роботі. Особливістю Олександра була його доброта, щирість, готовність допомогти іншим і вміння радіти успіхам дітей та колег.  Його чесність, порядність і самовідданість залишаються в пам’яті тих, хто мав честь знати його. Олександр Борисович був професіоналом своєї справи, як педагог – мав вищу категорію та звання старшого вчителя.

Він кохав і був коханим. На пам’ять про перший шлюб (01.06.1996 – 08.11.2002 з Стригун Мариною Володимирівною) у нього залишилася донька Юлія (17.12.1997) та онук Марк( 24.01.2021) 17.02.2007 року одружився з Єненковою Надією Вікторівною та прожив лише 17 щасливих років. Якби не війна…

Сашко мав «золоті руки». Для нього нічого не було неможливим. Все, за  що він брався,  виходило добре.  Умів шити (пошив собі джинсову чоловічу сумочку, дорожню сумку).

Любив працювати з деревом. Для своєї квартири, помешкання батьків, сестри змайстрував дерев’яні кухонні столи. Для себе виготовив комп’ютерний столик і столик у кімнату для гостей. Також власноруч змайстрував дерев’яні меблі на кухню.

Загалом  ремонт у квартирі зроблений його руками – від кладки цегли, кахлів, дерев’яної підлоги –  до сантехніки і  освітлення кімнат.

Любив грати на гітарі і співати пісень. Передавав дітям свою любов до гітари, навчаючи їх грати на цьому чудовому музичному інструменті.

Цікавився історією козацтва. Із великим задоволенням готував дітей до військово-спортивної гри «Джура».

Любив  зброю ( коли до рук потрапив журнал із ілюстраціями про військові літаки, «випиляв» з дерева модель літака часів Другої світової війни, в школі №9 є модель автомата і недороблений до кінця модель літака «Мрія»)

Гарно малював, особливо карикатури. Ці здібності отримав від батька, який теж свого часу гарно малював.

Із 2019 року почав писати вірші й музику. На YouTube є сторінка  авторських пісень Олександра.

ЗА ПОСИЛАННЯМ

Коли НВК№12 брав участь у конкурсі ZHUK FEST

(https://www.youtube.com/watch?v=M8XfHuegZKQ&t=15s), то  сценарій до короткометражного фільму написав Олександр. Наприкінці фільму звучить його пісня в авторському виконанні. Загалом всі сценарії, які писав Сашко, були оригінальними. Головним у творчості вважав  появу ідеї.

Сашко мав неперевершене почуття гумору. У сім’ї був уважним до рідних. Не ділив сімейні обов’язки на жіночі і чоловічі. Міг і прибрати, і попрати. Смачно готував. Його найулюбленішими стравами були червоний борщ, деруни, картопляне пюре.

Майже кожного дня зустрічав дружину Надію з роботи. Це було доброю сімейною традицією. Часто ходив із дружиною в гості до батьків, до сестри. Любив сам приймати гостей, спілкування в дружній компанії. Любив людей і розумів їх. Вмів знайти підхід до кожного, адже  мав психологічну освіту.

Був музично обдарованим. Час від часу приходив  на роботу до дружини Надії, яка викладає у музичній школі, пограти на фортепіано чи баяні. Його ніхто не вчив, він самоучка.

Коли  батьки дружини пішли у засвіти, то Сашко став  сильним плечем і  підтримкою для Надії.

Дуже любив дітей. Але у Бога на людей  незбагненні нікому плани – у другому шлюбі Олександрові він дітей не дав.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Олександр Борисович, не вагаючись, в перший день війни пішов до Коростенського РТЦК та записався добровольцем до Коростенського 143 батальйону ТрО ЗСУ. Спершу він служив в підрозділі служби охорони державної таємниці, а з 01.07.2023 року був переведений в підрозділ механізованої роти військової частини на посаду стрілець-водій. Разом з побратимами стояв на захисті кордонів півночі Житомирської області, а з 23 жовтня 2023 року їх батальйон ТрО ЗСУ був направлений в Харківську область. Олександр служив старшим солдатом у розпорядженні в/ч А7043. Неодноразово брав участь в бойових діях на території Куп’янського району Харківської області. Будучи важко хворим Олександр продовжував стояти на захисті рідної держави.

22.10.2024 року помер у ВМКЦ (в/ч А3306) (Харківський госпіталь).

Галицькому Олександру Борисовичу з позивним «Князь» назавжди 51 рік ….

Життя, обірване війною… ЗА ПОСИЛАННЯМ

Народився  1 грудня 1980 року в селі Шатрище Коростенського району. В 7 років пішов до 1 класу Грозинської середньої загальноосвітньої школи. Захоплювався футболом, брав участь у гуртках, завдання, які на нього покладались виконував вчасно. В школі його поважали товариші.

В 1998 році пішов навчатись в Коростенське СПТУ №16 та здобув професію електрика-монтера.  Згодом був призваний на військову службу. В армії освоїв професію кухаря, дуже смачно готував різноманітні страви.

Був одружений, в сім’ї народилось двоє дітей Максим та Женя.

16 серпня 2023 року був призваний   Коростенським РТЦК та СП та став на захист України. Служив  сержантом, гранатометником 1 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 3 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини А0281.

Командування характеризувало Стадніка Руслана Миколайовича з позитивної сторони. За час проходження військової служби відмінно виконував свої функціональні обов’язки, користувався авторитетом серед колег та підлеглих. Намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі. До військової служби ставився сумлінно, прагнув до професійного самовдосконалення.

Загинув Захисник 5 грудня 2023 року в населеному пункті Синьківка Куп’янського району Харківської області, залишившись вірний Військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши свій обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність. Довгий час рахувався безвісти відсутнім, 5 листопада 2024 було ідентифіковано тіло та встановлено загибель.

Молодший лейтенант, командир взводу другої стрілецької роти однієї з військових частин Збройних сил України. Він отримав не сумісні з життям поранення під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності України в районі бойових дій поблизу населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області та помер у лікарні 25 березня. Лікарі боролися за його життя. Провели чотири операції. Проте поранення виявилися занадто тяжкими.

Народився Микола Стретович 3 лютого 1987 року в селі Мелені на Коростенщині. Як сільський хлопчина, він добре знав, що таке праця на городі, в господарстві. Микола із сестрою Надією були гарними помічниками для батьків – Сергія Олександровича та Ірини Володимирівни. Батько трудився довгий час у колгоспі водієм, а пізніше – в Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті теж на посаді водія. Мама працювала в місцевому магазині. Тримали вдома господарство, мали земельні ділянки. Тому діти разом із батьками постійно трудилися. Проте Микола знаходив час, щоб побігати з друзями у футбол, а також у шкільному спортзалі повправлятися із силових видів спорту, бо ж готувався до служби в міліції й знав, що там треба міцні, витривалі люди.
Закінчив місцеву школу з гарним атестатом, бо старанно навчався. Більше любив гуманітарні предмети. Після школи вступив на навчання до Харківської академії Міністерства внутрішніх справ, яку успішно закінчив.

Після академії працював слідчим у Коростенському райвідділі внутрішніх справ, потім – у підрозділах міліції в станиці Луганській, на Київському залізничному вокзалі, в Державтоінспекції. Останнім часом працював на керівній посаді в конвойній службі в м. Іванків на Київщині.
Коли розпочалася повномасштабна війна, то Микола Стретович у складі підрозділу поліції обороняв Ірпінь від російських окупантів.
У лютому 2023 року, третього числа, якраз на свій день народження, він добровільно звернувся в Коростенський РТЦК та СП. Ішов туди свідомо і приймав виважене рішення, як справжній патріот України. Він був мобілізований 9 лютого і з того часу сумлінно й відважно виконував свій військовий обов’язок.

Спочатку Микола Стретович проходив навчання і бойове злагодження на Яворівському полігоні на Львівщині. Пізніше був на військових навчаннях у Чехії. Після цього був направлений на службу в Краматорськ. Воював поблизу населеного пункту Білогорівка на Луганщині, пізніше – на Куп’янському напрямку, у самому пеклі війни.
Підлеглі військові, побратими Миколи Стретовича, поважали його як дуже відповідального офіцера, який цінував людей, а також як порядну, чесну, добру людину. Він намагався завжди бути поруч із своїми бійцями, підтримував їх, був провідником на позиції і з позицій, намагався робити все можливе, аби було менше втрат серед особового складу.
Дружина Надія розповідає, що останній раз говорила з Миколою перед його виходом на завдання. Він обіцяв зателефонувати, як тільки зможе. Проте дзвінок вона отримала вже від лікаря, коли чоловік перебував у тяжкому стані в лікарні.
«У Колі було багато планів: ще хотів повернутися працювати в поліцію, були плани і в особистому житті. Він дуже хотів жити. Проте такі важкі поранення забрали в нього життя», – із болем розповідає Надія.

Поховання Героя Миколи Стретовича відбулося 30 березня в селі Мелені біля батька, таке було останнє бажання Зпхисника.

Народився 19 лютого 1978 року у селищі Мирний Коростенського району (з 2000 року частина Коростеня). Виріс в хорошій родині, його виховували бабуся та мама. З 1985 року навчався в Загальноосвітній школі №13. Вчився не дуже добре, але вчителі згадують його як доброго, чуйного та вихованого хлопця. Після закінчення школи одразу пішов працювати в колгосп в селі Щорсівка, де позитивно себе зарекомендував.

У 1996 році був призваний до лав Збройних сил України та достойно виконав свій Конституційний обов’язок. Після армії працював на різних роботах. Довгий час в КНП «Коростенська центральна міська лікарня» робітником-солюсарем.

З початком повномасштабного вторгнення практично одразу, в травні 2022 року був призваний по мобілізації. Сумлінно та дисципліновано ніс службу на посаді майстер-акумуляторник відділення та зарядки акумуляторних батарей взводу технічного обслуговування та ремонту військової частини А4759. Загинув 5 вересня 2024 року при виконанні бойового завдання поблизу села Піщане Куп’янського району Харківської області, внаслідок мінометного обстрілу. Був одружений, дружина та її діти теплими словами згадують загиблого Героя.

Народився 6 жовтня 1990 року в селі Іскорость Коростенського району Житомирської області. Навчався в загальноосвітній школі I-III ступенів №3. Після закінчення школи вступив до Головинського вищого професійного училища нерудних технологій, де здобув професію машиніст крана автомобільного.

У 2008 році проходив строкову військову службу, виконавши свій Конституційний обов’язок. Останнім часом працював водієм на ТОВ “АЛЬФА”.

У липні 2024 року був призваний Коростенським РТЦК та СП по мобілізації. Після проходження нетривалої підготовки, одразу був направлений в найгарячіші точки зіткнення військ російської федерації та  Збройних Сил України. Ковальчук Микола, позивний “Коваль” служив у 95 бригаді навідником 1 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини А0281.

9 листопада 2024 року загинув в результаті ведення бойових дій в районі населеного пункту Мала Локня Суджанського району Курської області російської федерації, мужньо виконавши свій військовий обов’язок перед українським народом.

Посмертно нагороджений сертифікатом з відзнакою командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України “ЗА ШТУРМ” за участь в штурмових діях в умовах ближнього бою по захопленню (знищенню) об’єктів противника та проявлену особисту мужність, хоробрість та професіоналізм.

Народився 3 травня 1979 року  в селі Велика Цвіля Ємільчинського району Житомирської області. Повну загальну середню освіту отримав в середній загальноосвітній школі Великої Цвілі. Після закінчення навчального закладу навчався в Миколаївському національному університеті імені В.О. Сухомлинського на фізико-математичному факультеті. Але вчителем бути не склалося.

Строкову службу проходив в 48-мій Кам’янець-Подільській інженерній бригаді (48 ІБр, в/ч А2738, пп В1527) — військове формування інженерних військ України в місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області.

В жовтні 2000 року Олександр поїхав шукати кращого життя за кордон, працював на приватному підприємстві по обслуговуванню житлових комунікацій.

В 2007 році одружився та переїхав до міста Коростеня. Спільно з дружиною Таїсією народили та виховали двох дітей – Захарія та Юлію.

З початком повномасштабного вторгнення Олександр Володимирович їхав на Україну, бо працював вахтовим методом, та одразу пішов до військкомату, щоб стати на захист рідної держави. 25 лютого 2022 року  пішов в ТрО, стояв на захисті північних кордонів. Після проходження навчання був направлений у військову частину А7309. Отримав спеціальність ЗКВ керованого мінування. Був нагороджений нагрудним знаком «За службу та звитягу ІІІ ступеня згідно наказу командира від 10 серпня 2022 року.

Служив Олександр головним сержантом-командиром відділення, заступником командира взводу. Помер 07.09.2024 р в шпиталі в міста Харків після отриманих поранень.