Народився 29 травня 1971 року у місті Коростень Житомирської області. Навчався в Коростенській школі  №5.  Після закінчення закладу вступив до Київського залізничного технікуму. Отримавши диплом молодшого спеціаліста,  був призваний до лав радянської армії.  Після строкової служби поступив до Київської Національної академії внутрішніх справ України. Працював на різних посадах у Солом’янському райуправлінні МВС міста Києва. Службу завершив на посаді старшого дільничного інспектора у званні майора МВС України.

На початку війни 2022 року пішов добровольцем, рядовим до 130 батальйону ТРО. 20.03.2022 року призваний у військову частину А7296, старший солдат, водій 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 6 стрілецької роти.

Тримаючи оборону на Харківщині, населений пункт Кочубеївка,  27.06.2022 року загинув.  Залишив стареньку матір, дружину та двох дочок.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. та відзнакою Коростенської міської громади «За мужність та відвагу» (посмертно).

Народився 1 липня 1997 року в Коростені Житомирської області. В 2004  році пішов до 1 класу Коростенської загальноосвітньої школи №10. Брав активну участь в житті школи, культурних та спортивних заходах. Після завершення навчання вступив до Коростенського професійно-технічного училища №16, де отримав спеціальність «електрозварник ручного зварювання».

З 1 червня 2016 року по 1 червня 2019 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині А2802 в місті Миколаєві. Перебував на посаді командира батареї, механік-водій-електроуправління. В цей період отримав посвідчення «Учасника АТО».

З 31.10.2019 по 19.08.2020 служив у військовій частині  А1796 поблизу села Ушомир.

З 2021 року працював наладчиком складальних автоматів, півавтоматів та автоматичних ліній виробничого цеху на заводі ПРАТ «ТЗ» Турбосталь».

10 травня був призваний по мобілізації Коростенським РТЦК та СП. Призначений механіком водієм-електриком відділення управління взводу управління бригадної артилерійської групи в/ч А0409.

Починав службу у Звягелі, влітку частину перевели до Бучі, де після довгих пошуків 10 липня 2022 року був знайдений  в м.Київ, біля озера “Алмазне”.

Народився 16 вересня 1985 року в м.Маріуполь. Закінчив Маріупольську загальноосвітню школу №68, потім  навчався та закінчив школу міліції у м. Коростень та Коростенський технічний коледж за спеціальністю «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів», технік-механік. Працював у відділі Коростенської поліції. Вів активний спосіб життя. У дитинстві займався тхеквондо, займав І та ІІ місця у змаганнях. Любив техніку, годинами міг проводити у гаражі за ремонтом машин. Мав багато друзів, які поважали його за доброту, щедрість та готовність завжди прийти на допомогу.

24.02.2022 р. вступив до лав Коростенської ТРО, потім з 01.04.2022 р. добровільно перейшов  до 5-ї Штурмової бригади рядовим.  Мав позивний –    «Казна». Служив механіком-водієм штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти штурмового батальйону. 22.07.2022 року отримав поранення не сумісні із життям поблизу смт. Нью Йорк Торецького району Донецької області.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 17 серпня 1991 року в місті Коростень. У 1998 році пішов до 1 класу ЗОШ №6.  У 2009 році закінчив 11 класів та вступив до Київського залізничного коледжу. Здобувши професію  помічника машиніста влаштувався на роботу в Коростенське ДЕПО. У 2018 році поїхав працювати за кордон. В 2021 році повернувся на Україну та влаштувався регіональним менеджером на Харківську бісквітну фабрику. У вільний від роботи займався виготовленням виробів із дерева та епоксидної смоли, а також відвідував тренажерну залу.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну записався до добровольчого батальйону, хоч і не мав військової освіти. 2 квітня був призваний в ЗСУ. Служив молодшим сержантом у в/ч 4350 на посаді головного сержанта 2 розвідувального взводу розвідувальної роти.

1 липня 2022 року  у ході ведення бойових дій поблизу н.п.Білогірка Херсонської області отримав поранення не сумісні з життям.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) та відзнакою Коростенської міської громади «За мужність та відвагу» (посмертно).

БІЛОШИЦЬКИЙ СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

Народився 1 березня 1987  р.

Проживав  у  м. Коростень у  повній  багатодітній  родині. Випускник  Коростенського міського  ліцею  №12. Надзвичайно  добра  та  співчутлива  людина.

Учасник  АТО, який  пережив  5  важких  контузій, але  зумів  і  після  повномасштабного вторгнення  росії в Україну взяти  до  рук зброю, щоб  звільняти  свою  землю  від  московських  орд.

Сергій  Володимирович героїчно  загинув  6 серпня  2022 року. Похований  у  с.Майданівка  Коростенського  району.

Білошицький Іван Олексійович. Народився 27 квітня 1981 року  в м. Коростень. В 1 клас пішов в 10 школу. В 12 школу Іван перейшов у 5 класі,тому що сім’я змінила місце проживання. Після закінчення школи хлопець пішов працювати слюсарем-інструментальником на підприємство «Арсанія». Потім Іван разом з батьком та братами створили сімейну будівельну бригаду. Юнак дуже любив виготовляти різні речі з деревини. Тому пізніше перейшов працювати на фабрику дерев’яних іграшок,яка знаходиться на Київському масиві.

Іван Олексійович служив у 81 бригаді. На війну пішов добровольцем. Завдяки своїй зовнішності- красень- брюнет- Іван отримав позивний- Чечен.  Був удостоєний звання – старший солдат.

Загинув 13 липня 2022 року

Народився 24 березня 1971 року в місті Коростень Житомирської області. Навчався і закінчив загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів  №10 у 1988 році.

Потім  ПТУ №16  в місті Коростень, яке в 1989 році закінчив та  здобув професію – електрозварювальник.

В 1989 році був призваний на строкову військову службу до лав Збройниз Сил України. Повернувшись в цивільне життя  з 1991 року по 2000 рік працював у ЖСМУ-420 електромонтажником  в місті Житомир .

З 2000 р. по 2022р. працював на заводі «Жовтнева кузня» в Коростені.

Був одружений та мав трьох синів.

19 березня 2022 по мобілізації призваний на військову службу, ставши на захист Батьківщини.

Загинув 15 серпня  2022 року поблизу села Червоне Харківської області.

Похований на міському кладовищі в Коростені на Алеї Слави.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Куча Олександр Сергійович

Олександр – уродженець мікрорайону Коростень-Подільський. Народився 11.07.1992 року. Навчався в НВК №12 (нині КМЛ №12). Закінчив Житомирський технологічний фаховий коледж та отримав спеціальність «Верстатник деревообробних верстатів». Працювати за спеціальністю не пішов.

Олександр побував у багатьох країнах світу, знав декілька іноземних мов, міг легко працевлаштуватися за кордоном, але прагнув служити рідній країні своїми знаннями та досвідом. Тому після повернення з-за кордону пішов працювати до редакції міської газети «Іскоростень», де старанно трудився. Маючи загострене почуття справедливості, прагнув допомогти читачам – містянам розібратися з їхніми запитами до місцевих органів самоврядування. Брався за «незручні» справи, намагався докопатися до істини. Вірив у те, що можна допомогти у всьому, до чого докладеш зусиль. Дух справжнього борця за народні інтереси підштовхував його і до громадської діяльності, саме тому на базі КМЛ №8 проводив заняття-тренінги зі шкільним юнацтвом.

З перших днів повномасштабного вторгнення Сашко вступив до лав ЗСУ.

Служив сержантом, командиром 3 стрілецького відділення 30-тої окремої механізованої бригади ім. Князя Костянтина Острозького

Загинув Герой 18 серпня 2022 р. внаслідок обстрілу в с. Мазанівка (Ізюм) Краматорського району Донецької обл. Олександр – справжній син своєї Батьківщини, який мужньо боронив незалежність та суверенітет України.

народився 6 березня 1998 року в селі Гута-Зеленицька, тодішнього Ємільчинського району

У ранньому дитинстві батьки були змушені шукати заробітку у великому місті і подалися до столиці України, залишивши дітей на дідуся і бабусю. Тоді ж сталося так, що лікарям довелося боротися за життя маленького Сашка, але вони впоралися, адже малому ще належало виконати щось важливе у житті. Коли прийшов час іти до садочка, батьки повернулися і сім’я переїхала до столиці древлянського краю – міста Коростень. 1 вересня 2004 року Саша став першокласником Коростенського міського ліцею №10. Але життя склалося так, що у 2010 році він вже був учнем Малозубівщинської школи.

Після закінчення 9 класів Сашко він став студентом Немішаївського агротехнічного коледжу. Однак, здобувши професію механіка – за фахом працювати йому не довелося. Доля підготувала для нього інший шлях. Довго шукаючи себе-працював продавцем, охоронником, будівельником, приймальником товарів і навіть вантажником – він все частіше задумувався над тим, аби шукати натхнення у військовій службі. Особливо коли 2014 року росія своїми загарбницькими діями вирішила приєднати собі території суверенної України. Рішення все ж втілити свою давню мрію прийшло, коли на Сході нашої країни йшла війна уже цілих сім років. У квітні 2021 року Олександр підписав контракт і поїхав до Львівської області навчатися військової справи. Пройшовши навчання, вступив до лав Збройних Сил України і відправився боронити кордони на Донеччині.

Після того, як росія віроломно здійснила підступне повномаштабне вторгнення на територію України 24 лютого 2022 року, хвилювання у Сашка побільшало, адже треба було не лише цілим повернутися додому, – там під загрозою опинилася родина та  вдома чекала маленька донечка.

Майже рік Олександр захищав рідну землю від ворога, але під час жорстокого бою був тяжко поранений  і 23.08.2022 року помер у Харківському шпиталі.

Указом президента України №468/2023 від 28 липня 2023 року нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» посмертно.

Рішенням сесії Коростенської міської ради від 04.08. 2024 року №8020 Степнівському Олександру присвоєно відзнаку Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ».

народився 30 вересня 1979 року в Коростені. Навчався Коростенській СЗОШЗ школі №5. Вирішив стати водієм і закінчив автошколу. Працював водієм в лікарні в Коростені потім в Києві на автобусі, пасажирські перевезення.

В 2016 році брав участь в антитерористичній операції на Донеччині в  мобільних десантних військах, отримав учасника бойових дій.

З початку повномасштабного вторгнення пішов захищати рідну землю від ворога. 15 вересня 2022 року помер від хвороб.

Нагороджений відзнакою президента України «За участь в антитерористичній операції» та відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 29 квітня 1984 року в селі Михайлівка Коростенського  району Житомирської області. У 1990 р. пішов до першого класу Михайлiвської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, де закінчив 9 класів. Повну загальну середню освіту продовжив здобувати  у Васьковицькій ЗОШ I-III ступенi. В 2001р. Був зарахований до   «Козятинського професiйно-технiчного училища №17»  Вінницькоi областi, яке закiнчив 26 червня 2002 року та отримав спецiальнiсть «оглядач-ремонник вагонiв». З 15.06.2002 року по 15.10.2003 рік перебував на службi в Збройних силах Украiни.  З 18.05.2004 року  по 05.10.2012 рік працював оглядачем-ремонтником вагонiв Пiвденно-Захiдної залiзницi, вагонне ДЕПО ст. Коростень. З 04.04.2013 року по 02.12.2013 року – ПрАТ «Бехiвський спецкарэр», машинiстом конвеєра. З 01.08.2017 року по 13.03.2019 рік ТОВ”СТЕН” – охоронником.

28 березня 03.2022 року був призваний захищати державу вiд нападу ворога. Служив навiдником 1 механiзованого вiддiлення, 3 механiзованого взводу, 3 механiзованоi роти, 1 механiзованого батальйону вiйськовоi частини А0409. Загинув 27 вересня 2022 року на околиці міста Бахмут.

Залишилась донька – Ангелiна.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 20 лютого 1981 року в селі Михайлівка Коростенсього району. Спочатку навчався в Михайлівській школі, а потім у Васьковицькій І-ІІІ ступенів отримав повну загальну середню освіту. Після закінчення школи –  навчання  в Київському технікумі. Здобувши освіту, залишився жити і працювати в столиці. В 1999 році був призваний до лав Збройних Сил України, служив при Міністерстві оборони. Одружений, має двоє дітей. До війни працював експедитором.

13.09.2022 року призваний по мобілізації  другим відділом Обухівського РТЦК та СП. Спочатку  навчальний центр у Білій церкві – лише тиждень і на передову. Мав звання старший солдат, командир відділення 5 стрілецької роти  2 стрілецького батальйону в/ч А2167.

16.10.2022 року, виконуючи бойове завдання, загинув поблизу населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області.

Савчук Петро Миколайович – кулеметник, командир кулеметного відділення кулеметного взводу 43-го окремого стрілецького батальйону (в/ч А4080, м. Житомир), молодший сержант.

Народився 2 травня 1986 року в селі Запілля Жеревецького старостинського округу Лугинської територіальної громади Коростенського району Житомирської області.

Навчався у Жеревецькій ЗОШ. Закінчив Житомирський будівельний коледж. Потім проживав у місті Коростень Житомирської області. Працював за фахом по Україні та за кордоном.

В 2004-2005 роках проходив військову строкову службу в 95-ій окремій аеромобільній бригаді  (з 2016 року – 95-та окрема десантно-штурмова бригада (в/ч А0281, м. Житомир) Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Отримав звання молодшого сержанта.

Після повномасштабного вторгнення  рф до України був у загоні самооборони села Запілля. 16 квітня 2022 пішов захищати Батьківщину до лав Збройних сил України. Службу проходив у складі  43-го окремого стрілецького батальйону (в/ч А4080, м. Житомир).

16 жовтня 2022 року виконуючи свій військовий обов’язок, героїчно загинув в бою під час мінометного обстрілу у місті Бахмут Донецької області.

Похований 23 жовтня 2022 року в селі Жеревці Лугинської територіальної громади Коростенського району Житомирської області.

Нагороди та вшанування:

• 29 серпня 2023 року в селі Жеревці на честь Героя відкрита меморіальна дошка біля Жеревецького ліцею.
• Рішенням сесії №1154 Лугинської селищної ради від 12 жовтня 2023 року Петру присвоєно звання «Почесний громадянин Лугинської громади».
• Фото Героя можна зустріти на «Дошці Пам’яті Героям Лугинської територіальної громади» в селищі Лугини біля меморіального комплексу «Захисникам незалежності України» на вулиці Михайла Грушевського, а також на  меморіальних дошках в містах Київ та Коростень.

Народився 24  листопада 1971 року в селі Купеч Коростенького району. Навчався в Ходаківській школі. Після закінчення восьмирічки вступив до Криворізького металургійного технікуму. Проживав у Вінниці. Потім армія, робота пожежником, одруження, народження доньки  та переїзд до Коростеня. Працював на Укрзалізниці. З 2015 року по 2017 рік був учасником АТО. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну пішов добровольцем у військомат та був призваний по мобілізації Коростенським РТЦК та СП. Служив старшим сержантом в/ч пп В0105 командиром відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону. Під час проходження служби зарекомендував себе позитивно. Відповідально ставився до виконання бойових завдань. Користувався заслуженим авторитетом у побратимів.

31.10.2022 року, виконуючи свій військовий обов’язок, загинув у населеному пункті Невське Кремінського району Луганської області. Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 8 червня 1998 року в селі. Повч Лугинського району. З часом родина переїздить до села Михайлівка Коростенського району, нині Коростенська міська територіальна громада. Шкільну освіту отримував спочатку в Михайлівській  СЗШ І-ІІ ст. а згодом –  у  Васьковицькій СЗШ І-ІІІ ст. По завершенню навчання поступив в Головинське ВПУ нерудних технологій за спеціальністю газоелектрозварник, водій автотранспортних засобів (категорія «В»,»С»). В 2016 році влаштувався на роботу в ТДВ Коростенський завод шляхових машин «Жовтнева кузня» та паралельно в 2019 році поступив в  Немішаєвський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України – 2019-2022 рр. за спеціальністю  технік-електрик (заочне навчання).

Восени 2019 року був призваний на строкову службу – 184-й навчальний центр Сухопутних військ Збройних сил України частина А3618,  Львівська обл. Яворівський р-н с.Старичі. Прийняв присягу 04.01.2020 р. та служив в 43-тій окремаій артилерійській бригаді військової частини А3085 гранатометником. Демобілізувався 06.05.2021 р.

Перебував в ООС з 01.12.2021 р., 95 окрема десантно-штурмова бригада, 2-й десантно-штурмовий батальйон, 5 рота, в/ч А0281, Донецька обл. Бахмутський р-н ст. Майорськ. Там і застала Олександра війна. Служив старшим солдатом, старший оператор протитанкового взводу роти вогневої підтримки.

Загинув 15 листопада 2022 року в районі населеного пункту Площанка Кремінського р-ну Луганської області. Вибухова травма.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) та відзнакою Коростенської міської громади «За мужність та відвагу» (посмертно).

Народився 01 липня 1983 року в с. Неділище Ємільчинського району. В 1989 році пішов до першого красу Неділищанської ЗОШ І-ІІ  ступенів . Після закінчення школи в 1998 році вступив до Житомирського технікуму харчової промисловості де здобув спеціальність повара. В період з 2001 року по 2003 проходив строкову службу в Збройних силах України в місті Житомир в 95-ій окремій штурмовій бригаді. Після звільнення переїхав в м. Коростень де працював на різних будівництвах.  Одружився в 2005 році мав 4 дітей. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну став на захист своєї родини та держави, бо бажав кращого та щасливого майбутнього своїм дітям.  22  лютого 2022 року  був призваний Коростенським РТЦК та СП травня і знову ж його чекала 95-бригада. Старший стрілець аеромобільного взводу аеромобільної роти аеромобільного батальйону загинув 3 грудня 2022 в с. Мар’янка Покровськог району Донецької області, захищаючи рідну землю  від ворога.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 22 лютого 1982 року в селі Шершні Коростенського району в сім’ї робітників. Вчився в сільській школі, де і здобув середню освіту. Полюбляв автомобілі, тому в першу чергу пішов вчитися на водія.

Був призваний на строкову службу в смт. Вапнярка Тульчинського району Вінницької області. Повернувся додому та працював в смт. Іршанськ на камнепереробці.

Одружився,  в 2005 році народилася донька Євгенія. Далі життєвий шлях завів молоду сім’ю в місто Коростень. Були свої злети та падіння.  Влаштувався у ЗАТ «Західукрвибухпром», потім був переведений у Державну службу охорони. Фірми та підприємства закривалися, змінювали назви. Останнім місцем роботи було Управління поліції охорони в  Житомирській області.

Василь Миколайович був хорошою людиною, люблячим чоловіком та сином, найкращим татом, який беріг спокій родини. Завжди справедливий, відповідальний та щирий, як на роботі так і в житті. Багато знайомих та друзів завжди згадують про нього з теплотою. Різні історії життя пов’язують них, а тепер і пам’ять про Василя.

В день повномасштабного вторгнення росії в Україну, Василь Миколайович  довго не роздумував, взяв необхідні  речі та пішов до пункту збору. В нього навіть не виникло сумнівів в своєму виборі. Рідним сказав не плакати і не просити його лишитись вдома, ніхто не змінить його думки.

Служив молодшим сержантом, начальником радіолокації, військової частини А7309. Командування та побратими відгукувались про Василя Миколайовича позитивно, говорили, що був відповідальним та не боявся труднощів.

Василь завжди був впевнений в перемозі України над росією, але не дочекався –  13 грудня 2022 року серце воїна зупинилось.

Тимошенко В’ячеслав народився 11 січня 1980 року в місті Коростень. До 6 класу навчався в школі №6.

А потім батьки переїхали до мікрорайону Київський і він пішов до НВК №12.

Закінчив НВК  у 1997 році. Поступив до міського профтех-училища №16 здобув спеціальність слюсар контрольно вимірювальних приладів. Потім продовжив навчання в Українському політехнічному технікумі.

Працював на фарфоровому заводі, МДФ та майстром по ремонту автомобілів.

Доброволець. Служив в 143- штурмовому батальйоні ТРО. Загину 13 грудня 2022 під Прилуками.

Трухін Анатолій Іванович

         Трухін Анатолій Іванович був довгоочікуваною і єдиною дитиною в сім’ї. Народився він 14 червня 1967 р. у місті Коростень. У червні 1984 року закінчив середню школу №4, а у  вересні 1984р вступив в профтехучилище №3 м.Коростень, яке закінчив у 1985 за професією слюсар – складальник. 1985- 1987 служив у армії, потім продовжив працювати по спеціальності. 25 років пропрацював  в  УПП УТОС, а у зв’язку з скороченням робочих днів перейшов  на завод «Янтар».  Робота з залізом йому завжди приносила задоволення. Можна сказати, це і було його хобі. Завжди допомагав людям, здавалось, що він умів відремонтувати усе: велосипеди, меблі, інструменти, замки…   Був вихований, працьовитий, відповідальний, щедрий, щирий… Він був справжнім!!! Завжди говорив, що думав…  А ще, мав неперевершене почуття гумору.  21 липня 2022 отримав повістку, за станом здоров’я  мав право бути комісованим, але сам наполіг, щоб його забрали на війну  Він хотів боронити свою землю від ворога… Бути зі своїм сином разом на  полі бою… Воювати пішов зі словами «Я маю спокійно дивитись в очі сину». На жаль,  вони так і не зустрілись. Спочатку між ними була велика відстань, потім великі бої, а 21 грудня 2022  Трухін Анатолій Іванович загинув.

народився 07 травня 1987  року в селищі Мирний Коростенсього району. Навчався в Ушомирській школі-інтернат з 31.08.1995 по 14.06.2002. Будучи зовсім малим, доглядав за меншими сестричкою та братом. Писав вірші, любив малювати. Після закінчення школи-інтернату вступив до Житомирського будівельного коледжу. В 2013 році познайомився з дівчиною,  яка невдовзі стала його дружиною. З  2014 почали проживати однією сім’єю. Після реєстрації шлюбу Андрій юридично став вітчимом, а фактично – справжнім люблячим батьком. 17.10.2016 року у Андрія народилась донька. На той час Андрій з сім’єю проживав в селі Васьковичі та влаштувавсь на Бехівський гранітний кар’єр.

05.03.2022 року призваний Коростенським РТЦК та СП по мобілізації. Служив стрільцем-санітаром десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону військової частини А0281

27 грудня 2022 рок героїчно загинув у бою за Україну захищаючи її свободу і незалежність в районі населеного пункту Кремінна Луганська область.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Рафальський Денис Олександрович народився 03 березня 1996 року в селі Літки, Коростенського району Житомирської області, там і навчався в школі. В 2019 році закінчив ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет», 2019p. З 02.09.2019 p. no 30.06.2021p. – проходив навчання в інтернатурі за спеціальністю «Ортопедія і травматологія» в НМАПО імені П.Л. Шупика. З 12.08.2021p. працював лікарем ортопедом-травматологом травматологічного пункту КНП «Коростенська центральна міська лікарня». З початком повномасштабного вторгнення росіїї в України був призваний на військову службу під час мобілізації з 29.03.2022 p.

Проходив військову службу в 95 ОДШБр на посаді старшого бойового медика. 20.12.2022 р. загинув в Бахмутському районі с.Серебрянка.

Похований у селі Літки Лугинської територіальної громади Коростенського району Житомирської області.

Нагороди та вшанування:

• У місті Коростень на фасаді міської лікарні (приймального відділення), де працював Денис, йому відкрито меморіальну дошку.
• Фото Героя можна побачити на дошці пошани загиблим захисникам в центрі міста Коростень та  на стелі Гарнізонного храму України святих апостолів Петра і Павла у  місті Львів.
• Рішенням сесії №1154 Лугинської селищної ради від 12 жовтня 2023 року Денису присвоєно звання «Почесний громадянин Лугинської громади».
• Фото Героя також можна зустріти на «Дошці Пам’яті Героям Лугинської територіальної громади» в селищі Лугини біля меморіального комплексу «Захисникам незалежності України» на вулиці Михайла Грушевського.

Народився 13 лютого 1986 року на Чернігівщині в Анісові. Проживав в Новій Басані. Зголом сімя переїхала до Коростенського району в село Дідковичі, де Сергій і розпочав свою шкільну дорогу. Хлопець зростав вихованим та дисциплінованим учнем, успішно поєднував шкільне навчання та допомогу батькам по господарству. По закінченню Дідковицької середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів вступив до професійно-технічного училища в Коростені. Працював на різних підприємствах.

З 2015 проходив службу в зоні проведення антитерористичної авіації. Після демобілізації переїхав до Житомира, працював електрозварником. У березні 2022 року 36 річний чоловік повернувся до Збройних сил України, мав звання старший стрілець  десантно-штурмового віддлення.

За день до фатальної загибелі зателефонував рідним: матері, сестрам та друзям. Заспокоїв маму, бо все ж ніби добре і він у безпеці. Галась Сергій Іванович загинув 29 грудня 2022 року в  Луганській області Кремінного району поблизу села Червонопопівка виконуючи бойове завдання.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Свицельський Ярослав Казимирович народився 01.08.1989 року в місті Коростень Житомирської області.

З 1996 року по 2006 навчався в Коростенському міському ліцеї № 11, де отримав неповну середню освіту. В 2006 році поступив до Державного університету «Житомирська політехніка» на факультет інженерна механіка. По закінченню університету у 2011 році працював на Омелянівському кар’єрі механіком. Останнє місце роботи був Коростенський щебеневий завод також на посаді механіка.

Він любив свою роботу і дуже відповідально до неї ставився.  І навіть на службі йому дали позивний «Механік».

Після повномасштабного вторгнення Ярослав прийняв рішення піти захищати свою країну. Коли його питали чому він так вирішив, завжди говорив «Я іду туди заради сина, щоб він жив у вільній та незалежній державі».

З березня по грудень 2022 року Ярослав разом з побратимами звільняли Херсонську область. В грудні 2022 року його взвод направили в напрямок Донецької області. Був лейтенантом та командиром взводу спеціального призначення військової частини імені Івана Богуна. Обороняв Херсонську та Донецьку область.

В ніч з 2 на 3 січня 2023 року при наступі агресора Ярослав пішов перший як командир і  загинув в наслідок пострілу в голову в смт. Червона Гора Донецька область. В ту жахливу ніч полягли майже всі з його взводу. Побратими, які залишилися живими, через добу знайшли його тіло.

13 січня 2023 року  Ярослав з усіма почестями був похований в селі Ушомир на Житомирщині.

Народився 03 березня 1999 року в місті Коростені Житомирської області. Після закінчення Коростенського міського ліцею №6 у 2016 році вступив до Національного університету «Одеська юридична академія» на факультет «Цивільної та господарської юстиції». У 2022 році закінчив академію та здобув кваліфікацію: ступінь вищої освіти магістр, спеціальність «Право».

Сімейний стан – неодружений. Восени 2022 року став на захист  країни, підписавши контракт. Був відправлений у Донецьку область, де проходив військову службу у військовій частині А 4350. Загинув 5 січня 2023 року в районі населеного пункту  Соледар Донецької області,  під час виконання бойового завдання. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

09 квітня 2023 року, о 17.00 в Коростенському міському Палаці культури ім.Тараса Шевченка відбудеться STAND UP концерт 2-х разового переможця Ліги Сміху на 1+1, капітана команди “Стоянівка” Вані Люленова.