На сьогодні Житомирська область є одним з найактивніших учасників протидії домашньому насильству в Україні. За останні кілька років в області створені та реалізовується низка ініціатив, які допомагають постраждалим внаслідок насильства знаходити підтримку та захист. Частина таких програм стали можливі завдяки міжнародним організаціям, серед яких – Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA).

Завдяки партнерству громад Житомирщини, Житомирської ОВА та Фонду, для всіх, хто відчув на собі прояви домашнього насильства, в області працюють 4 мобільні бригади у Хорошівській, Коростенській (2) та Житомирській громадах.

Загалом від початку роботи, бригадами здійснено близько 500 виїздів та надано допомогу понад 1000 жителям Житомирської області.

Фахівці мобільних бригад – це люди, які не просто мають уявлення про надання допомоги, але й уміють поступово побудувати довіру з постраждалими. Отримати соціально-психологічну допомогу можуть як жителі громад, так і переселенці. Спеціалісти та спеціалістки бригад виїжджають на виклики до найбільш важкодоступних місць і надають послуги людям, які з різних причин обмежені у пересуванні.

Також нещодавно для мобільної бригади в Житомирі було передано службовий автомобіль, наданий урядом США через Агентство з міжнародного розвитку USAID.

Якщо ви переживаєте домашнє насильство, зверніться за допомогою до фахівців мобільних бригад за телефоном:

• в Житомирській громаді: 050527-56-87;
• в Хорошівській громаді: 050 532-95-19;
• в Коростенській громаді: 050533-10-78 (Коростень), 096 141-51-86 (Коростенський район).

https://www.facebook.com/odazt

У селах Бехи, Васьковичі, Стремигород, Михайлівка, Шатрище, Новаки

де є братські могили відбулися заходи, приурочені Дню пам’яті та перемоги

над нацизмом у Другій Світовій війні.

Вічна пам’ять усім, хто боронить Батьківщину від зла.

Ми перемогли у 1945-му році і переможемо зараз!

Слава Україні!

Слава її Героям!

Сьогодні, в місті Коростень відбулось урочисте покладання квітів

до меморіалів загиблим воїнам Другої світової війни за участю

міського голови Володимира Москаленко, народного депутата Володимира Арешонкова,

працівників Коростенської міської ради, представників Коростенської районної ради та

жителів Коростенської територіальної громади.

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять Героїв та усіх, хто віддав своє життя

заради гідності та свободи України.

Пам’ятаймо подвиги наших Героїв, шануймо мужність та відвагу Героїв сьогодення.

Google запустив в Україні онлайн-гру Interland. Граючи, діти можуть навчитися протистояти кіберзагрозам.

Онлайн-гра Interland від Google допоможе дітям під час пригод в уявному світі набути необхідних цифрових навичок та захиститись від онлайн-загроз, таких як кібербулінг, фішинг чи шахрайство. Interland містить чотири веб-гри:

У “Королівстві доброти” діти дізнаються, як чемно поводитися в мережі. У “Річці реальності” маленькі гравці навчаться розпізнавати фейки. На “Уважній горі” дізнаються, як обережно ділитися інформацією в мережі. У “Вежі зі скарбами” вивчать, як зберігати свою особисту інформацію у безпеці.

Гра безкоштовна та доступна онлайн без реєстрації чи завантаження. ЇЇ можна знайти за посиланням bit.ly/3mwdGaw.

Виконавчий комітет Коростенської міської ради ( вул. Грушевського, буд.22) :

Оголошує конкурс на :

-тимчасово вакантну посаду головного спеціаліста відділу місцевого економічного розвитку  управління економіки;

– дві посади головного спеціаліста відділу проєктного та інвестиційного менеджменту управління економіки.

Основні вимоги до претендентів на посаду : Вища освіта не нижче ступеня бакалавра,  вільне володіння українською мовою, документ, що засвідчує рівень володіння державною мовою (документ про повну загальну середню освіту/державний сертифікат про рівень володіння державною мовою), громадянство України, вміння використовувати комп’ютерні пристрої, базове офісне та спеціалізоване  програмне забезпечення для ефективного виконання своїх посадових обов’язків.

Інформація щодо конкретних функціональних обов’язків та умов оплати праці надається кадровою службою додатково. Тел. 9-60-24.

Документи приймаються протягом 30 календарних днів з дня оголошення про проведення конкурсу.

Термін подання заяв до 12.05.2023року.

Особи, які бажають взяти участь у конкурсі подають до конкурсної комісії такі документи:

– заяву про участь у конкурсі;

– згоду на збір та обробку персональних даних;

– заповнену особову  картку форми П2-ДС (з додатками);

– дві фотографії розміром 4 х 6 см;

– копію документів про освіту, підвищення кваліфікації, присвоєння вченого

звання, присудження наукового ступеня;

– декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або

місцевого самоврядування за минулий рік, у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання корупції», шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (nazk.gov.ua);

– копію паспорта;

– копію трудової книжки;

– копію військового квитка (для військовослужбовців або військовозобов’язаних);

Завдання та обов’язки:

головного спеціаліста відділу місцевого економічного розвитку  управління економіки

-Вести роботу направлену на створення належного середовища для розвитку підприємництва, аналізувати на контролювати стан його розвитку.

-Аналізувати вплив податкового законодавства на економічний і соціальний розвиток міста. Аналізувати ситуацію на ринку праці в місті.

-Проводити наповнення розділу «Підприємництво» офіційної Інтернет-сторінки міста даними про розвиток підприємництва, а також актуальною інформацією для суб’єктів господарювання.

-Розробляти прогнози та відповідні розділи програми економічного і соціального розвитку міста та інші цільові програми.

-Здійснювати аналітичну роботу з питань збалансованого економічного розвитку міста.

-Готувати відповіді на запити центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій та громадян з питань, що відносяться до компетенції відділу. У встановленому порядку своєчасно надавати звітність у вищестоящі  організації.

– В межах компетенції відділу приймати участь у підготовці проектів рішень виконавчого комітету та міської ради, розпоряджень міського голови  за напрямками діяльності відділу.

головного спеціаліста відділу проєктного та інвестиційного менеджменту управління економіки

• розробка проектних заявок та проектів на конкурси різних рівнів, постійний моніторинг актуальних грантових програм, встановлення зв’язків з грантодавцями, донорами, іншими організаціями;
• організація супутніх заходів (засідання, круглі столи, фокус-групи, тренінги тощо);
• підготовка відповідей на запити центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій та громадян з питань, що відносяться до компетенції відділу;
• підготовка бюджетів проєктів у співпраці зі структурними підрозділами виконавчого комітету та комунальними установами;
• написання і подання проміжних та фінальних звітів за проєктами для міжнародних донорів;
• листування з партнерами, інформування грантодавців про діяльність в рамках проєктів;
• підготовка супровідних документів згідно вимог донора;
• ведення та наповнення соціальних мереж структурного підрозділу та офіційного сайту Коростенської міської ради;
• створення презентаційних матеріалів;
• пошук, налагодження та підтримка зв’язків з містами-партнерами в Україні та за її межами.
• робота по систематизації  з великими об’ємами даних, дизайну та використання в роботі сучасних платформ графічного дизайну;
• виконання роботи під загальним керівництвом начальника відділу;
• брати участь у підготовці проектів рішень виконавчого комітету та міської ради, розпоряджень міського голови за напрямками діяльності відділу.

Кадрова служба.

Яцковець Петро Миколайович

Народився 26 червня 1971 року в селі Остапи (Лугинський район, Житомирська область). Створив родину, виховував дітей.

Мобілізований в квітні 2014 року. Служив командиром бойової машини — командиром відділення, 30-тої окремої механізованої бригади.

24 серпня 2014-го загинув під час обстрілу опорних пунктів бригади терористами під Червоною Поляною.

Без Петра залишились мама, дружина, 5 дітей, брат.

Похований у селі Остапи 27 серпня 2014-го.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений  27 червня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Іваненко Олександр Олександрович

Народився 16 грудня 1984 року в селі Іванопіль Житомирської області, навчався в Бондарівській школі, після її закінчення працював на різних підприємствах. Останнє місце роботи — Гулянецький щебеневий завод.

12 квітня 2014 року мобілізований, солдат, стрілець 30-ї ОМБр, 1-й батальйон 1-го ракетно-зенітного взводу 1-го відділення.

30 липня 2014-го, виконуючи бойове завдання, група солдатів 30-ї бригади на 2-х машинах МТЛБ потрапила у засідку терористів між селами Степанівка та Дмитрівка Шахтарського району. Олександр Іваненко з численними осколковими пораненнями потрапив у полон, від серпня 2014 року був у списках полонених, однак офіційно вважався зниклим безвісти. В полоні пережив знущання на так званому «параді полонених» у Донецьку 24 серпня 2014 року. 12 вересня звільнений з полону терористів за обміном.

Довгий час лікувався у шпиталях. При оформленні інвалідності йому повідомили, що потрібно дочекатись висновку МСЕК. В кінці серпня 2015 року повернувся до військової частини, де помер вранці 7 вересня—організм не витримав навантаження.

Похований в Іванополі Коростенського району.

Без Олександра лишилися батьки, дружина Яна, син Денис 2012 р.н.

Саган Сергій Іванович — сержант Збройних сил України. Народився 15 грудня 1982 року в смт Ємільчине. 2000 року закінчив Ємільчинську ЗОШ № 1, Житомирське ПТУ № 17, здобув професію електрозварювальника. Відслужив строкову службу, повернувся до Ємільчино. Восени 2013-го одружився з учителькою Іриною. Родина переїхала до Коростеня, працював теслею в військовому містечку. Мобілізований в березні 2014-го, кулеметник, 30-та окрема механізована бригада.

17 лютого 2015-го загинув під час артилерійського обстрілу терористами українських позицій поблизу Дебальцевого.

Без Сергія залишилися мама, дружина, два брати.

Похований в Ємільчиному 23 лютого 2015-го.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений 13 серпня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Мазуренко Володимир Вікторович

Мазуренко Володимир Вікторович народився 9 грудня 1996 року. Навчався у Коростенській середній школі №4, а з 2012 по 2014 – у Львівському військовому ліцеї ім. Героїв Крут, з 2014 по 2018 – у Львівській академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного. Опанувавши спеціальність  управління діями механізованих підрозділів, Володя з червня 2018 року служив у 72  ОМБр імені Чорних Запорожців (м. Біла Церква). «Ми зможемо захистити Україну», – так заспокоював своїх рідних. Одружився з бойовою медикинею, планували народити дітей…. Війна…. Це страшне слово змінило усі плани кожного українця. А декому, життя…

«Україна або Смерть!» – гасло Чорних Запорожців, які одними з перших прийняли бій у лютому 2022. Життя молодого патріота старшого лейтенанта обірвалось на перетині траси Узин – Обухів  26 лютого 2022 року в результаті нападу противника з використанням стрілецької зброї. А до початку війни Володимир разом з бригадою неодноразово захищав нашу державу на Сході України. З 2019 року був помічником начальника бронетанкової служби озброєння логістики.

13 березня 2022 року указом Президента України нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

Олег Васильович Чорноморець – майор Збройних сил України.

Народився 25 квітня 1965 року

У 1986 році закінчив Хмельницьке вище артилерійське командне училище. Служив на території Німеччини, де командував самохідною артилерійською батареєю калібру 122 мм. У 1990 році звільнився у званні старшого лейтенанта, працював на залізниці в Коростені.

У березні 2014 року був призваний на десятиденні збори до 95-ї аеромобільної бригади. Мав право звільнитися як батько трьох дітей, але продовжував служити. У 2014 році командував батареєю «Гвоздик» САУ калібру 122 мм на Донеччині, згодом у 90-му окремому аеромобільному батальйоні (м. Костянтинівка). 17 квітня 2015 року демобілізувався.

Згодом знову був мобілізований, служив у Коростенському військкоматі, командував протитанковою батареєю у 43 артилерійській бригаді.

На початок повномасштабного російського вторгнення в Україну служив на посаді заступника командира 503 Окремого батальйону морської піхоти , що перебував на Маріупольському напрямку.

9 березня 2022 року у боях під селом Зачатівка, батальйон яким він командував, завдав значних втрат російським загарбникам. Після того як противник кинув у бій резерви, за повідомленням військової частини: «Останнім своїм наказом офіцер викликав вогонь по координатах, де було найбільше скупчення окупантів. Артилеристи виконали наказ свого героїчного командира та вдарили по вказаних координатах. Офіцер на зв’язок більше не виходив. Того ж дня було встановлено, що майор Олег Чорноморець викликав вогонь на себе та загинув, захищаючи свою країну, віддавши власне життя заради порятунку бойових побратимів».

Указом Президента України від 23 лютого 2023 року № 107/2023, За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові удостоєний звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка»(посмертно).

Позивний: КОЦАР 04.07.1996-15.03.2022. Народився Іван в с.Піщана Золотонівського району Черкаської області. В 2001р. сім’я переїздить в Чигирі, де хлопець почав навчатися в місцевій школі та продовжив навчання у ЗОШ№8. З 2006р. навчався в Ушомирській школі інтернат (9 класів). В 2010р. отримав повну середню освіту в школі інтернат в м.Каневі. В 2013р. повертається до Коростеня та здобуває професійно-технічну освіту в ПТУ-16. У 2014р. їде до матері в Італію. В 2019 р. повертається до України та призивається на військову службу, яку проходив в м.Чернігів. В 2020р. підписав контракт на три роки. Служив солдатом в  134 окремому батальйоні охорони і обслуговування (А1624 м.Чернігів). Полюбляв музику, спорт та виготовляти експонати військової техніки.

Загинув Іван 15.03.2022р. в м.Чернігів під час виконання бойового завдання.  Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно та відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 02 серпня 1998 року в селі Васьковичі Коростенського району Житомирської області. Проживав разом з мамою Ващенко Наталією Василівною та сестрою Анною.

У 2005 році був зарахований до першого класу Васьковицької СЗШ I-III ступенів, а у 2014 році отримав свідоцтво про базову середню освіту. Після закінчення навчання в школі вступив до Київського вищого професійного училища деревообробки. Закінчив навчання в 2018 році і отримав диплом кваліфікованого робітника за спеціальністю «Столяр. Оббивальник меблів. Верстатник деревообробних верстатів» та атестат про повну загальну середню освіту. Під час навчання в училищі Ілля проходив курси з підготовки водіїв автотранспортних засобів та отримав посвідчення водія категорії В. У 2018-2020 рр. він продовжив навчання в Київському професійному технологічному коледжі і здобув диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Лісове господарство» за освітньою програмою «Обробка деревини». Після закінчення навчання пішов працювати в м. Коростень у ТОВ «БФ профіль». Був прийнятий на посаду старшого верстатника деревообробних верстатів. 02.06.2021 р. Коростенським ОМТЦК та СП був призваний до лав ЗСУ. 17.07.2021 р. склав Військову присягу в навчальному центрі «Десна». Строкову службу Ілля проходив у військовій частині А4180 на посаді механіка апаратної спеціальної апаратури зв`язку.

З 26 лютого 2022 року військова частина перебувала в епіцентрі боїв зі збройними підрозділами російської федерації біля Житомирської траси в умовах оточення ворогом. Саме військова частина відволікла на себе увагу трьох груп спеціального призначення армії рф, чим призупинили наступ на Київ. Вірний військовій присязі у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, Ващенко Ілля Володимирович загинув від рашистської кулі під час бойових дій 20.03.2022 року в с. Миколаївка під Києвом. Був нагороджений орденом «За мужність III ступеня» (посмертно 20.04.2022 р.) та відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 5 вересня 1995 року в місті Коростені Житомирської області. Навчався в Коростенській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6. Під час навчання в школі почав займатися професійним спортом. Олексій – кандидат у майстри спорту, багаторазовий чемпіон області з вільної боротьби. Після закінчення школи в 2012 році вступив до Коростенського технічного коледжу.

У 2013 році був призваний на строкову військову службу. 5 травня 2015 року був звільнений у запас (посада стрілець). 25 червня 2015 року прийнятий на військову службу за контрактом у 95-у ОДШБР м. Житомира. Був учасником АТО в Донецькій області в складі військової частини 1740, старшим навідником аеромобільних військ. 01 лютого 2017 року отримав звання старший солдат 95-ої ОДШБР. Був звільнений у запас 16 березня 2018 року.

31 травня 2018 року почав працювати оператором фасувально-пакувального автомата виробничого відділу ТОВ “БФ Проект”.

У 2018 році одружився, у 2019 році став батьком донечки Олександри.

01 березня 2022 року добровольцем повернувся до лав ЗСУ. Військову службу ніс у складі 95-тої ОДШБР.

Загинув 25 березня 2022 року. 24 березня 2022 року під час виконання службових обов’язків отримав поранення, несумісне з життям, під час ведення бойових дій в районі с. Матійки  Народицької ОТГ Житомирської області в результаті наїзду автомобіля на міну.

7 травня 2022 року Указом Президента України посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня та відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Мороз Олександр Олегович

Народився 3 вересня 2001 року у  місті Коростені.  З 2007 р. по 2018 р. навчався в  Коростенській міській гімназії №4, а далі отримав фах електро-газозварювальника в місцевому ПТУ №16, продовжив навчання в місті Житомирі в Автодорожньому коледжі. За покликом серця  та  громадянським обов‘язком в грудні 2020 року підписав військовий контракт з Житомирською ДШВ 95.

Олександр був мужній, цілеспрямований, фізично підготовлений, добрий, чуйний, завжди приходив на допомогу, був опорою для своєї мами і сестрички. Дуже любив спілкуватися з друзями, кататися на скейті, грав у футбол, займався фрифайтом та посідав призові місця на змаганнях.

Загинув 4 квітня 2022 року  внаслідок вибухової травми в районі населеного пункту Довгеньке Ізюмського району Харківської області, воював у складі 95-ої бригади.

Юнак хотів, аби якомога скоріше закінчилася війна нашою перемогою, та мав на меті вивчитися на вчителя історії, якою дуже захоплювався. Він завжди робив все для своєї сім‘ї,  котру дуже любив.

Народився  9 лютого 1970 в м. Овруч Житомирської області. В 1975 році родина переїжджає до Коростеня. В 1977 році пішов у 1 клас СЗОШ №2. Закінчив 8 класів та продовжив навчання  у Житомирському училищі за спеціальністю «складальник корабельних конструкцій». В 1989 році призваний на строкову військову службу. Відслужив та пішов працювати слюсарем-сантехніком.  Одразу після повномасштабного вторгнення росії в Україну був призваний 25.02.2022 року Новоград-Волинським РТЦК та СП. 10.04.2022 року загинув під час виконання бойового завдання на Ізюмському напрямку. Вибухова травма. Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 15 квітня 1996 року, в селі Майданівка Коростенського району Житомирської області. Богдан в сім’ї був люблячою дитиною. Ріс веселим, жвавим

допитливим хлопчиком. В 2003 році пішов у 1 клас Стремигородської середньої загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. Згодом сім’я Стащуків переїздить на проживання в село Новаки, і Богдан продовжує навчання у Новаківській середній загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. В школі був добрим учнем, гарним товаришем, приймав активну участь у виховній роботі школи. Закінчив заклад у 2012 році.

В цьому ж році вступає у Київське вище професійне училище залізничного транспорту ім.В.С.Кудряшова. Який закінчив у 2016 році, здобувши професію: «Оглядач вагонів, оглядач-ремонтник вагонів».

23 червня 2016 року призваний на строкову службу Коростенським військовим комісаріатом Житомирської області. Проходив службу в військовій частині А1495 в місті Овруч.

15 вересня 2017 року підписав контракт з державною прикордонною службою військової частини А9937. Мав звання: майстер-сержант.

З 15.09.2017р. по 30.04.2018р. безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької області.  З 01.05.2018р. по 24.02.2022 р. брав участь у здійсненні заходів і забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах Донецької області, н.п. Сартана.

З 24 лютого по 18 квітня 2022 року брав участь бойових діях, стримуючи збройну агресію ворога.

Помер Стащук Богдан Григорович 18 квітня 2022 року в Головному військово-медичному клінічному центрі (Центральному клінічному госпіталі) Державної прикордонної служби України, м.Київ, від поранень внаслідок мінно-вибухової травми. Похований 22 квітня 2022 року на кладовищі в селі Новаки Коростенського району Житомирської області.

СТАЩУК БОГДАН ГРИГОРОВИЧ, нагороджений:

–  Відзнакою Президента України «ЗА УЧАСТЬ В АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ», Указом Президента України від 17 лютого2016 року №53/2016;

–  Грамотою «За сумлінне виконання службових обов»язків та за підсумками службово-бойової діяльності за 2018 рік;

– Подякою «За заслуги у справі охорони державного кордону України, особисту мужність, високий професіоналізм, зразкове виконання військового та службового обов’язків, старанність, ініціативу, та з нагоди відзначення Дня прикордонника»;

– нагрудним знаком «ЗА МУЖНІСТЬ В ОХОРОНІ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ»;

– орденом «ЗА МУЖНІСТЬ» III ступеня, посмертно,  Указом Президента України В.Зеленського, від 24 травня 2022 року N0367;

– відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 23 квітня 2000 року. Вже з першого року життя Руслан був у колективі. Спочатку відвідував дитсадок №9, а потім навчався В ЗОШ №9. Захоплювався спортом  і з  2012 року  розпочав тренування з боксу. Отримував призові місця і мав «Сертифікат» – 5 розряду.

В 2017 році закінчив 11 класів та поступив у «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту» за професіями: «Слюсар по ремонту рухомого складу», «Машиніст тепловозу», «Машиніст електровозу». Працював в локомотивному депо та звідти 27 листопада 2019 року був призваний до лав Збройних сил України на строкову службу.  Згодом, підписавши контракт, з 17 лютого 2021 року пішов захищати Україну. Знаходився на стриманні збройної агресії у Донецькій та Луганській областях, оперативно-тактичного угрупування «Схід». Отримавши три контузії був переведений нас службу в Звягель.

З початком повномасштабного наступу росії на Україну, захищав наш кордони в районі Овруча. Згодом повернувся до Звягеля  та 22 квітня 2022 року помер.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 24 липня 1978 року в місті Коростень. В 1984 році пішов до 1 класу Коростенської середньої школи №2.  В 1993 році поступив в Новоград-Волинське СПТУ №7, яке закінчив в 1996 році та отримав робочу спеціальність «муляр-штукатур плиточник». В цьому ж році був призваний на строкову військову службу до Національної гвардії України. В 1998 році, після звільнення зі служби, працював на заводі «Хіммаш» зварювальником.

Андрій надалі вирішив підвищувати свій професійний рівень та в 1999 році поступив на навчання в Новоград-Волинський промислово-економічний технікум, який закінчив в 2002 році та отримав спеціальність «електрик-механік». З 2003 року працював в Коростенському локомотивному депо, на будівництвах. В 2013 році перейшов на завод МДФ оператором автоматичних ліній.

5 квітня 2022 року був призваний Коростенським РТЦК та СП по мобілізований до лав Збройних сил України та направлений в 95 десантно-штурмову бригаду.

Служив старшим сержантом стрільцем-снайпером 3 десантно-штурмового взводу 4 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини А0281.

29 квітня 2022 загинув в ході оборонного бою поблизу населеного пункту Довгеньке Ізюмського району Харківської області, загинув внаслідок ворожого обстрілу  артилерії противника.

Нагороджений  орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно) та відзнакою Коростенської міської ради «За мужність та відвагу» (посмертно).

Сербінов Олександр  Євгенійович, народився 28 травня  1977 року у м. Коростені Житомирської області. Навчався  КМЛ №12, поряд з цим був вихованцем  ДЮСШ м. Коростеня та  Вінницького СДЮСШОР (кандидат у майстри спорту України, багаторазовий переможець та призер чемпіонатів країни з бігу на 400 і 800 м, партнер незрячого бігуна Валерія Гаврилюка на ЧС (8 місце у забігу на 100 м). Закінчив Вінницький педагогічний університет, курси відомого українського фотографа Романа Гінзбурга (створював надзвичайні світлини, обираючи несподівані ракурси, він показував світ таким, як сам відчував, – неповторним і прекрасним. Його кадри – це спосіб зупинити час і змусити замислитись над тим, який красивий світ довкола нас. Чи то цикл світлин  «Туманності Бородянки», чи то фотосесії на замовлення, чи рекламні проспекти відомих журналів і фірм – до всього підходив із надзвичайною відповідальністю, залишаючи майстерні фото, які до цього часу мають попит на всесвітніх фотобанкінгах). Захоплювався  лижним спортом (рагобрат, Карпати, підкорення гірських вершин), вправлявся у техніці катання на роликових ковзанах,  серйозно займався боксом, захоплювався  яхтингом,  парасейлінгом.

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 р. пішов до ТрО  в місті Коростень. В березень 2022 р. служив в 95 – тій окремій десантно-штурмовій бригаді рядовий. Загинув  у бою 29.04. 2022 р. під час танкового обстрілу біля села Барвінкове (Ізюмський напрям).

Народився 03 грудня 1984 року в місті Коростені Житомирської області. У 1991 році пішов до першого класу Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6. У 2001 році закінчив 11 класів та вступив до Коростенського професійно-технічного училища №16, де отримав спеціальність «Слюсар контрольно-вимірювальних приладів». По закінченню навчання почав працювати на заводі «Хіммаш» наладчиком електро-зварювального обладнання.

У квітні 2003 року був призваний на строкову службу в армію, служив у 95-й ОДШБР в м. Житомирі. Після служби в армії відкрив власну справу «Комп’ютерний клуб» у смт. Грозино. В 2010 році одружився й відкрив  станцію технічного обслуговування. У 2012 році став батьком донечки Вероніки.

У 2018 році переїхав із родиною до Литви. Наприкінці 2021 року повернувся в Україну, влаштувався на роботу в компанію UPG  механіком компресорних установок.

5 квітня 2022 року добровольцем вступив до лав ЗСУ. Пройшов військову підготовку на базі 95-ої ОДШБР в м. Житомирі. По завершенні навчання розподілений у військову частину А 0281 у званні сержант, звідки був направлений в м. Слов’янськ, а потім передислокований у район  селища Довгеньке Ізюмського району.

Загинув 01 травня 2022 року під час оборонного бою поблизу населеного пункту Довгеньке Ізюмського району (Харківська область) від мінно-вибухової травми.

04 липня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 14 липня 1982 року в місті Коростень. Навчався в середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №10. По закінченню вступив в Новочорторийський аграрний технікум, але не закінчив, так як вирішив, що це не його. До війни працював за кордоном, робив євроремонти, працював торговим агентом. З початку війни записався до територіальної оборони, а з 10 травня 2022 був призваний по мобілізації та служив стрільцем – помічником гранатометника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 2 штурмової роти.

22.07.2022 року, виконуючи бойове завдання отримав поранення не сумісні із життям поблизу м.Сіверськ Донецької області.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 02.11.1986 року в м.Коростень Житомирської області.

Навчався в Коростенській ЗОШ №5 з першого класу, закінчив навчальний заклад в 2003 році.

Захоплювався спортом. Був неодноразовим учасником спортивних змагань з футболу та баскетболу.

Працював 9 років  заступником начальника складу готової продукції на Коростенськму заводі МДФ. На  початку війни став добровольцем та вступив до лав ЗСУ. Мав звання – молодший лейтенант-, офіцер- психолог гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону.   Ніс службу в 66 окремій бригаді.

Загинув 17 травня 2022  року, Чернігівська обласна, смт. Десна, Навчальний центр «Десна» під час  ракетного удару з боку країни-агресора російської федерації. Смерть повʼязана з виконанням обовʼязків військової служби. Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народися 7 березня 1997 року в місті Коростені. Навчався в Загальноосвітній школі № 9 до 9 класу. Здобувши неповну загальну середню освіту, поступив у Малинське ПТУ №36 за спеціальністю електрик. По закінченню навчання пішов працювати на ПРАТ «Коростенський завод ЗБШ». У 2019 році був призваний на військову службу в Збройні сили України. Після демобілізації повернувся на підприємство, де працював.

20.04.2022 року був призваний Ніжинським РТЦК та СП та став на захист України. Служив старшим солдатом номер обслуги гаубиць самохідно-артилерійського дивізіону А7014.

17 травня 2022 року загинув в смт. Десна внаслідок ракетного удару.

Народився 15 листопада 1977 року в місті Коростень, що на Житомирщині. Це було місце, де він провів своє дитинство і юність. Навчався у Коростенській школі №2.

Закінчивши школу, він вирішив присвятити своє життя допомозі іншим і вступив до медичного навчального закладу. Однак, життя внесло свої корективи, і він не зміг продовжити навчання в медичній сфері. Незважаючи на це, Анатолій не здався і шукав нові шляхи для свого розвитку.

У 23 роки в його житті відбулася одна з найважливіших подій — він став батьком. Відтоді син став центром його життя. Згодом, через обставини, Анатолій залишився один на один із вихованням дитини, але він прийняв цей виклик з гордістю та відповідальністю. Виховував сина самостійно, стаючи для нього найкращим прикладом справжньої мужності та самовідданості.

Доволі довгий час Анатолій працював на ПП “Фармацевтична фабрика “НВО “Ельфа”. Його колеги знали його як людину сумлінну та відповідальну, яка завжди виконувала свою роботу на відмінно. Він був не просто працівником, але й другом, на якого завжди можна було покластися.

У 2022 році, коли країна зіткнулася з небезпекою, він не зміг залишитися осторонь. Патріотизм і відданість своїй Батьківщині привели його до рішення добровільно приєднатися до лав Збройних Сил України. Він став на захист своєї країни, своїх близьких і рідного міста, борючись за майбутнє свого сина та усіх українців.

На жаль, 20 травня 2022 року Анатолій героїчно загинув у бою на Донеччині, захищаючи Україну. Його смерть стала величезною втратою для родини, друзів і всіх, хто його знав. Проте його подвиг і самопожертва залишаться в пам’яті нащадків як символ справжнього героїзму та відданості своїй країні.

Анатолій прожив життя, сповнене викликів і труднощів, але завжди залишався вірним своїм принципам. Він був і залишається прикладом для тих, хто знав його, а його спадщина житиме в серцях тих, кого він захищав.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Кузьмич Олександр Григорович (позивний КУЗЬМИЧ)

Народився 26.05.1967 р.н. в м.Коростені пров.Калініна, 26

Проживав по вул.Л.Чайкіної, 9.

Навчався в  ЗОШ № 8 закінчив 8 класів. З 1982-1985 – Київське середнє професійно-технічне училище №24, в 1989  вступив в Рязанську вищу школу МВД, після закінчення закладу в 1993 році отримав звання лейтенанта. В 1993-1997 рр. служив в органах МВД Калінінградської області, а згодом, в Коростені. З 1997 р. працював робітником-формувальником на заводі КЗЗБШ (Коростенський завод залізобетонних шпал)

22.04.2021 р. прибув у 30 механізовану бригаду і був  призначений командиром взводу 2-го механізованого батальйону. З липня 2021 р. воював в зоні ООС ( Операція Об’єднаних Сил) на нульовому рубежі. Служив сержантом та був командиром гранатометного відділення, гранатометного взводу механізованого батальйону ВЧ А0409.

Загинув 27.05.2022 с.Новолуганське Бахмутського району Донецької області, отримавши вибухову травму.

Нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня, посмертно.

Народився 15. 07. 1972, м. Радехів, Львівської обл.
Загинув 30. 05. 2022, с-ще Миколаївка Попаснянського р-ну Луганської обл. Похований 03. 06. 2022 на Смолянському військовому цвинтарі в Житомирі. Полковник. Головний спеціаліст відділу інженерного обладнання та військової служби у Командуванні Сил підтримки Збройних Сил України
Герой України (2023, посмертно). Орден Богдана Хмельницького 3-го (2015) та 2-го (2022) ступенів.
Починав військову службу лейтенантом, командир взводу розвідки, місто Дніпродзержинськ. Далі продовжив навчання в військовій академії, місто Київ. Після проходив службу в оперативному командуванні «Південь», місто Одеса. Служив у 8-му армійському корпусі Сухопутних військ Збройних сил України, місто Житомир, зокрема й начальником інженерної служби. Потім — в оперативному командуванні «Північ» Сухопутних військ України місто Чернігів. Далі в управлінні інженерних військ командування Сил підтримки Збройних сил України, місто Київ.
З 2014 року, виконував бойові завдання в районі проведення антитерористичної операції. Проявляв мужність та відвагу. Неодноразово отримував бойові поранення та продовжував виконувати обов’язки. Був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III та відзнаками Міністерства оборони України.
24 лютого 2022 року полковник Махачек О.Я. виконував бойові завдання з підготовки та знищенню обʼєктів інфраструктури (мостів, дамб) у Київській області. За успішне виконання бойових завдань полковник Махачек О.Я. був нагороджений орденом Богдана Хмельницького II ступеня.
Після відступу противника від міста Києва полковник Махачек О.Я. вибув на схід нашої держави для захисту суверенітету України. Загін під командуванням полковника Махачека О.Я. здійснив мінування ділянок місцевості для прикриття підходів. Завдяки вчасному та вмілому виставленню мінних загороджень противник був зупинений і не зміг захопити важливу артерію для евакуації мирного населення та логістичного постачання підрозділів Збройних Сил України.
30 травня 2022 року полковник Махачек О.Я., у ході виконання бойового завдання, під час артилерійського обстрілу ворога, своєчасно організував евакуацію особового складу в укриття, але сам загинув.
08.07.2023 року був нагороджений званням «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка», посмертно.

Людяність і відповідальність- основні риси характеру полковника, за словами солдатів.

Він міг демобілізуватись, але  з початку повномасштабного вторгнення росіян очолив групу, яка мінувала критичні об’єкти  і знищувала мости і дамби у Київській області. Це допомогло нашим ЗСУ вчасно відпрацювати по ворожим колонам і відбити напад. Як тільки Київщину звільнили, Олександр займався замінуванням Донбасу, щоб прикрить підходи Сил оборони України до дороги Лисичанськ – Бахмут.

30 травня 2022 року загинув під час артилерійського обстрілу у районі траси Лисичанськ — Бахмут через потрапляння снаряду у землянку, в якій він перебував.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений званням «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (8 липня 2023, посмертно); орденом «Богдана Хмельницького» II ступеня (2022); орденом Богдана Хмельницького III ступеня (2015).

Народився 23 липня 1983 року в місті Коростень. В зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС сім’я переїхала в містечко міського типу Великий Бурлук Харківської області. Там в 1990 році пішов в перший клас, але в 1992 році сім’я знову повертається в Коростень де й продовжив навчання в середній школі №3. По закінченню школи  здобув професію електромонтера у Коростенському ПТУ №16. З 2001 року по 2003 рік проходив службу в Збройних силах України.  За зразкову службу батькам було надіслано лист-подяку від прикордонних військ України. «працелюбний, дисциплінований, користувався повагою командирів був авторитетом у колективі військових спеціалістів та товаришів. З 2003 по 2011 рік працював в органах внутрішніх справ  ГУ МВС України в місті Києві. 2004 року одружився, має сина  Максима. В 2022 році був прийнятий на роботу в Коростенський лісгосп АПК. В травні пішов захищати кордони України від військової агресії російської федерації проти України. Загинув 04.06.2022 року поблизу населеного пункту Нью-Йорк Торецького району Донецької області.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народиввся 22 червня 1978 року в місті Коростень. Навчався в Коростенському міському ліцеї №9 до 9 класу. Надалі здобував освіту в  Професійно-технічному училищі №16. Після закінчення пішов працювати в ЖЕК №4 міста Коростень. Продовжувати навчання Сергій відмовився зі словами: «Я не хочу бути начальником, я буду простою людиною і працюватиму». З початком російського збройного вторгнення у квітні 2014 року, Сергій залишив роботу та пішов  добровольцем в АТО, після чого його повернули до дому за станом здоровʼя. Наступні роки він весь час намагався піти захищати свою країну та його повертали. Він завжди прагнув стати на оборону України для нього не було перешкод попри свій стан здоровʼя. 24 лютого 2022 року ранок його рідному брату Кириєнко Вʼячеславу (який нині знаходиться безвісно зниклим) приходить повістка, Сергій пішов разом з ним добровольцем. Хлопців повертали до дому, бо Сергій сказав «Нас з братом не розʼєднуйте, ми будемо разом.». Сергій хворіє і Вʼячеслава відокремлюють від нього. Попри всі намагання знову обʼєднатися, так вони й залишилися служити окремо  один від одного.  Сергій ніколи не шкодував про свої дії, він завжди знав чого прагне, завжди розумів, якщо прийдеться віддати своє життя за країну, він це зробить без роздумів. Служив солдатом резерву запасної роти. Помер 05.06.2022 року на пероні приміських потягів залізничного вокзалу м.Коростень (інфаркт міокарда).

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.