Позивний: КОЦАР 04.07.1996-15.03.2022. Народився Іван в с.Піщана Золотонівського району Черкаської області. В 2001р. сім’я переїздить в Чигирі, де хлопець почав навчатися в місцевій школі та продовжив навчання у ЗОШ№8. З 2006р. навчався в Ушомирській школі інтернат (9 класів). В 2010р. отримав повну середню освіту в школі інтернат в м.Каневі. В 2013р. повертається до Коростеня та здобуває професійно-технічну освіту в ПТУ-16. У 2014р. їде до матері в Італію. В 2019 р. повертається до України та призивається на військову службу, яку проходив в м.Чернігів. В 2020р. підписав контракт на три роки. Служив солдатом в  134 окремому батальйоні охорони і обслуговування (А1624 м.Чернігів). Полюбляв музику, спорт та виготовляти експонати військової техніки.

Загинув Іван 15.03.2022р. в м.Чернігів під час виконання бойового завдання.  Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно та відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 02 серпня 1998 року в селі Васьковичі Коростенського району Житомирської області. Проживав разом з мамою Ващенко Наталією Василівною та сестрою Анною.

У 2005 році був зарахований до першого класу Васьковицької СЗШ I-III ступенів, а у 2014 році отримав свідоцтво про базову середню освіту. Після закінчення навчання в школі вступив до Київського вищого професійного училища деревообробки. Закінчив навчання в 2018 році і отримав диплом кваліфікованого робітника за спеціальністю «Столяр. Оббивальник меблів. Верстатник деревообробних верстатів» та атестат про повну загальну середню освіту. Під час навчання в училищі Ілля проходив курси з підготовки водіїв автотранспортних засобів та отримав посвідчення водія категорії В. У 2018-2020 рр. він продовжив навчання в Київському професійному технологічному коледжі і здобув диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Лісове господарство» за освітньою програмою «Обробка деревини». Після закінчення навчання пішов працювати в м. Коростень у ТОВ «БФ профіль». Був прийнятий на посаду старшого верстатника деревообробних верстатів. 02.06.2021 р. Коростенським ОМТЦК та СП був призваний до лав ЗСУ. 17.07.2021 р. склав Військову присягу в навчальному центрі «Десна». Строкову службу Ілля проходив у військовій частині А4180 на посаді механіка апаратної спеціальної апаратури зв`язку.

З 26 лютого 2022 року військова частина перебувала в епіцентрі боїв зі збройними підрозділами російської федерації біля Житомирської траси в умовах оточення ворогом. Саме військова частина відволікла на себе увагу трьох груп спеціального призначення армії рф, чим призупинили наступ на Київ. Вірний військовій присязі у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, Ващенко Ілля Володимирович загинув від рашистської кулі під час бойових дій 20.03.2022 року в с. Миколаївка під Києвом. Був нагороджений орденом «За мужність III ступеня» (посмертно 20.04.2022 р.) та відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 5 вересня 1995 року в місті Коростені Житомирської області. Навчався в Коростенській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6. Під час навчання в школі почав займатися професійним спортом. Олексій – кандидат у майстри спорту, багаторазовий чемпіон області з вільної боротьби. Після закінчення школи в 2012 році вступив до Коростенського технічного коледжу.

У 2013 році був призваний на строкову військову службу. 5 травня 2015 року був звільнений у запас (посада стрілець). 25 червня 2015 року прийнятий на військову службу за контрактом у 95-у ОДШБР м. Житомира. Був учасником АТО в Донецькій області в складі військової частини 1740, старшим навідником аеромобільних військ. 01 лютого 2017 року отримав звання старший солдат 95-ої ОДШБР. Був звільнений у запас 16 березня 2018 року.

31 травня 2018 року почав працювати оператором фасувально-пакувального автомата виробничого відділу ТОВ “БФ Проект”.

У 2018 році одружився, у 2019 році став батьком донечки Олександри.

01 березня 2022 року добровольцем повернувся до лав ЗСУ. Військову службу ніс у складі 95-тої ОДШБР.

Загинув 25 березня 2022 року. 24 березня 2022 року під час виконання службових обов’язків отримав поранення, несумісне з життям, під час ведення бойових дій в районі с. Матійки  Народицької ОТГ Житомирської області в результаті наїзду автомобіля на міну.

7 травня 2022 року Указом Президента України посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня та відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Мороз Олександр Олегович

Народився 3 вересня 2001 року у  місті Коростені.  З 2007 р. по 2018 р. навчався в  Коростенській міській гімназії №4, а далі отримав фах електро-газозварювальника в місцевому ПТУ №16, продовжив навчання в місті Житомирі в Автодорожньому коледжі. За покликом серця  та  громадянським обов‘язком в грудні 2020 року підписав військовий контракт з Житомирською ДШВ 95.

Олександр був мужній, цілеспрямований, фізично підготовлений, добрий, чуйний, завжди приходив на допомогу, був опорою для своєї мами і сестрички. Дуже любив спілкуватися з друзями, кататися на скейті, грав у футбол, займався фрифайтом та посідав призові місця на змаганнях.

Загинув 4 квітня 2022 року  внаслідок вибухової травми в районі населеного пункту Довгеньке Ізюмського району Харківської області, воював у складі 95-ої бригади.

Юнак хотів, аби якомога скоріше закінчилася війна нашою перемогою, та мав на меті вивчитися на вчителя історії, якою дуже захоплювався. Він завжди робив все для своєї сім‘ї,  котру дуже любив.

Народився  9 лютого 1970 в м. Овруч Житомирської області. В 1975 році родина переїжджає до Коростеня. В 1977 році пішов у 1 клас СЗОШ №2. Закінчив 8 класів та продовжив навчання  у Житомирському училищі за спеціальністю «складальник корабельних конструкцій». В 1989 році призваний на строкову військову службу. Відслужив та пішов працювати слюсарем-сантехніком.  Одразу після повномасштабного вторгнення росії в Україну був призваний 25.02.2022 року Новоград-Волинським РТЦК та СП. 10.04.2022 року загинув під час виконання бойового завдання на Ізюмському напрямку. Вибухова травма. Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 15 квітня 1996 року, в селі Майданівка Коростенського району Житомирської області. Богдан в сім’ї був люблячою дитиною. Ріс веселим, жвавим

допитливим хлопчиком. В 2003 році пішов у 1 клас Стремигородської середньої загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. Згодом сім’я Стащуків переїздить на проживання в село Новаки, і Богдан продовжує навчання у Новаківській середній загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. В школі був добрим учнем, гарним товаришем, приймав активну участь у виховній роботі школи. Закінчив заклад у 2012 році.

В цьому ж році вступає у Київське вище професійне училище залізничного транспорту ім.В.С.Кудряшова. Який закінчив у 2016 році, здобувши професію: «Оглядач вагонів, оглядач-ремонтник вагонів».

23 червня 2016 року призваний на строкову службу Коростенським військовим комісаріатом Житомирської області. Проходив службу в військовій частині А1495 в місті Овруч.

15 вересня 2017 року підписав контракт з державною прикордонною службою військової частини А9937. Мав звання: майстер-сержант.

З 15.09.2017р. по 30.04.2018р. безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької області.  З 01.05.2018р. по 24.02.2022 р. брав участь у здійсненні заходів і забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах Донецької області, н.п. Сартана.

З 24 лютого по 18 квітня 2022 року брав участь бойових діях, стримуючи збройну агресію ворога.

Помер Стащук Богдан Григорович 18 квітня 2022 року в Головному військово-медичному клінічному центрі (Центральному клінічному госпіталі) Державної прикордонної служби України, м.Київ, від поранень внаслідок мінно-вибухової травми. Похований 22 квітня 2022 року на кладовищі в селі Новаки Коростенського району Житомирської області.

СТАЩУК БОГДАН ГРИГОРОВИЧ, нагороджений:

–  Відзнакою Президента України «ЗА УЧАСТЬ В АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ», Указом Президента України від 17 лютого2016 року №53/2016;

–  Грамотою «За сумлінне виконання службових обов»язків та за підсумками службово-бойової діяльності за 2018 рік;

– Подякою «За заслуги у справі охорони державного кордону України, особисту мужність, високий професіоналізм, зразкове виконання військового та службового обов’язків, старанність, ініціативу, та з нагоди відзначення Дня прикордонника»;

– нагрудним знаком «ЗА МУЖНІСТЬ В ОХОРОНІ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ»;

– орденом «ЗА МУЖНІСТЬ» III ступеня, посмертно,  Указом Президента України В.Зеленського, від 24 травня 2022 року N0367;

– відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 23 квітня 2000 року. Вже з першого року життя Руслан був у колективі. Спочатку відвідував дитсадок №9, а потім навчався В ЗОШ №9. Захоплювався спортом  і з  2012 року  розпочав тренування з боксу. Отримував призові місця і мав «Сертифікат» – 5 розряду.

В 2017 році закінчив 11 класів та поступив у «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту» за професіями: «Слюсар по ремонту рухомого складу», «Машиніст тепловозу», «Машиніст електровозу». Працював в локомотивному депо та звідти 27 листопада 2019 року був призваний до лав Збройних сил України на строкову службу.  Згодом, підписавши контракт, з 17 лютого 2021 року пішов захищати Україну. Знаходився на стриманні збройної агресії у Донецькій та Луганській областях, оперативно-тактичного угрупування «Схід». Отримавши три контузії був переведений нас службу в Звягель.

З початком повномасштабного наступу росії на Україну, захищав наш кордони в районі Овруча. Згодом повернувся до Звягеля  та 22 квітня 2022 року помер.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Сербінов Олександр  Євгенійович, народився 28 травня  1977 року у м. Коростені Житомирської області. Навчався  КМЛ №12, поряд з цим був вихованцем  ДЮСШ м. Коростеня та  Вінницького СДЮСШОР (кандидат у майстри спорту України, багаторазовий переможець та призер чемпіонатів країни з бігу на 400 і 800 м, партнер незрячого бігуна Валерія Гаврилюка на ЧС (8 місце у забігу на 100 м). Закінчив Вінницький педагогічний університет, курси відомого українського фотографа Романа Гінзбурга (створював надзвичайні світлини, обираючи несподівані ракурси, він показував світ таким, як сам відчував, – неповторним і прекрасним. Його кадри – це спосіб зупинити час і змусити замислитись над тим, який красивий світ довкола нас. Чи то цикл світлин  «Туманності Бородянки», чи то фотосесії на замовлення, чи рекламні проспекти відомих журналів і фірм – до всього підходив із надзвичайною відповідальністю, залишаючи майстерні фото, які до цього часу мають попит на всесвітніх фотобанкінгах). Захоплювався  лижним спортом (рагобрат, Карпати, підкорення гірських вершин), вправлявся у техніці катання на роликових ковзанах,  серйозно займався боксом, захоплювався  яхтингом,  парасейлінгом.

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 р. пішов до ТрО  в місті Коростень. В березень 2022 р. служив в 95 – тій окремій десантно-штурмовій бригаді рядовий. Загинув  у бою 29.04. 2022 р. під час танкового обстрілу біля села Барвінкове (Ізюмський напрям).

Народився 03 грудня 1984 року в місті Коростені Житомирської області. У 1991 році пішов до першого класу Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6. У 2001 році закінчив 11 класів та вступив до Коростенського професійно-технічного училища №16, де отримав спеціальність «Слюсар контрольно-вимірювальних приладів». По закінченню навчання почав працювати на заводі «Хіммаш» наладчиком електро-зварювального обладнання.

У квітні 2003 року був призваний на строкову службу в армію, служив у 95-й ОДШБР в м. Житомирі. Після служби в армії відкрив власну справу «Комп’ютерний клуб» у смт. Грозино. В 2010 році одружився й відкрив  станцію технічного обслуговування. У 2012 році став батьком донечки Вероніки.

У 2018 році переїхав із родиною до Литви. Наприкінці 2021 року повернувся в Україну, влаштувався на роботу в компанію UPG  механіком компресорних установок.

5 квітня 2022 року добровольцем вступив до лав ЗСУ. Пройшов військову підготовку на базі 95-ої ОДШБР в м. Житомирі. По завершенні навчання розподілений у військову частину А 0281 у званні сержант, звідки був направлений в м. Слов’янськ, а потім передислокований у район  селища Довгеньке Ізюмського району.

Загинув 01 травня 2022 року під час оборонного бою поблизу населеного пункту Довгеньке Ізюмського району (Харківська область) від мінно-вибухової травми.

04 липня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 14 липня 1982 року в місті Коростень. Навчався в середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №10. По закінченню вступив в Новочорторийський аграрний технікум, але не закінчив, так як вирішив, що це не його. До війни працював за кордоном, робив євроремонти, працював торговим агентом. З початку війни записався до територіальної оборони, а з 10 травня 2022 був призваний по мобілізації та служив стрільцем – помічником гранатометника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 2 штурмової роти.

22.07.2022 року, виконуючи бойове завдання отримав поранення не сумісні із життям поблизу м.Сіверськ Донецької області.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 02.11.1986 року в м.Коростень Житомирської області.

Навчався в Коростенській ЗОШ №5 з першого класу, закінчив навчальний заклад в 2003 році.

Захоплювався спортом. Був неодноразовим учасником спортивних змагань з футболу та баскетболу.

Працював 9 років  заступником начальника складу готової продукції на Коростенськму заводі МДФ. На  початку війни став добровольцем та вступив до лав ЗСУ. Мав звання – молодший лейтенант-, офіцер- психолог гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону.   Ніс службу в 66 окремій бригаді.

Загинув 17 травня 2022  року, Чернігівська обласна, смт. Десна, Навчальний центр «Десна» під час  ракетного удару з боку країни-агресора російської федерації. Смерть повʼязана з виконанням обовʼязків військової служби. Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народися 7 березня 1997 року в місті Коростені. Навчався в Загальноосвітній школі № 9 до 9 класу. Здобувши неповну загальну середню освіту, поступив у Малинське ПТУ №36 за спеціальністю електрик. По закінченню навчання пішов працювати на ПРАТ «Коростенський завод ЗБШ». У 2019 році був призваний на військову службу в Збройні сили України. Після демобілізації повернувся на підприємство, де працював.

20.04.2022 року був призваний Ніжинським РТЦК та СП та став на захист України. Служив старшим солдатом номер обслуги гаубиць самохідно-артилерійського дивізіону А7014.

17 травня 2022 року загинув в смт. Десна внаслідок ракетного удару.

Народився 15 листопада 1977 року в місті Коростень, що на Житомирщині. Це було місце, де він провів своє дитинство і юність. Навчався у Коростенській школі №2.

Закінчивши школу, він вирішив присвятити своє життя допомозі іншим і вступив до медичного навчального закладу. Однак, життя внесло свої корективи, і він не зміг продовжити навчання в медичній сфері. Незважаючи на це, Анатолій не здався і шукав нові шляхи для свого розвитку.

У 23 роки в його житті відбулася одна з найважливіших подій — він став батьком. Відтоді син став центром його життя. Згодом, через обставини, Анатолій залишився один на один із вихованням дитини, але він прийняв цей виклик з гордістю та відповідальністю. Виховував сина самостійно, стаючи для нього найкращим прикладом справжньої мужності та самовідданості.

Доволі довгий час Анатолій працював на ПП “Фармацевтична фабрика “НВО “Ельфа”. Його колеги знали його як людину сумлінну та відповідальну, яка завжди виконувала свою роботу на відмінно. Він був не просто працівником, але й другом, на якого завжди можна було покластися.

У 2022 році, коли країна зіткнулася з небезпекою, він не зміг залишитися осторонь. Патріотизм і відданість своїй Батьківщині привели його до рішення добровільно приєднатися до лав Збройних Сил України. Він став на захист своєї країни, своїх близьких і рідного міста, борючись за майбутнє свого сина та усіх українців.

На жаль, 20 травня 2022 року Анатолій героїчно загинув у бою на Донеччині, захищаючи Україну. Його смерть стала величезною втратою для родини, друзів і всіх, хто його знав. Проте його подвиг і самопожертва залишаться в пам’яті нащадків як символ справжнього героїзму та відданості своїй країні.

Анатолій прожив життя, сповнене викликів і труднощів, але завжди залишався вірним своїм принципам. Він був і залишається прикладом для тих, хто знав його, а його спадщина житиме в серцях тих, кого він захищав.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Кузьмич Олександр Григорович (позивний КУЗЬМИЧ)

Народився 26.05.1967 р.н. в м.Коростені пров.Калініна, 26

Проживав по вул.Л.Чайкіної, 9.

Навчався в  ЗОШ № 8 закінчив 8 класів. З 1982-1985 – Київське середнє професійно-технічне училище №24, в 1989  вступив в Рязанську вищу школу МВД, після закінчення закладу в 1993 році отримав звання лейтенанта. В 1993-1997 рр. служив в органах МВД Калінінградської області, а згодом, в Коростені. З 1997 р. працював робітником-формувальником на заводі КЗЗБШ (Коростенський завод залізобетонних шпал)

22.04.2021 р. прибув у 30 механізовану бригаду і був  призначений командиром взводу 2-го механізованого батальйону. З липня 2021 р. воював в зоні ООС ( Операція Об’єднаних Сил) на нульовому рубежі. Служив сержантом та був командиром гранатометного відділення, гранатометного взводу механізованого батальйону ВЧ А0409.

Загинув 27.05.2022 с.Новолуганське Бахмутського району Донецької області, отримавши вибухову травму.

Нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня, посмертно.

Народився 15. 07. 1972, м. Радехів, Львівської обл.
Загинув 30. 05. 2022, с-ще Миколаївка Попаснянського р-ну Луганської обл. Похований 03. 06. 2022 на Смолянському військовому цвинтарі в Житомирі. Полковник. Головний спеціаліст відділу інженерного обладнання та військової служби у Командуванні Сил підтримки Збройних Сил України
Герой України (2023, посмертно). Орден Богдана Хмельницького 3-го (2015) та 2-го (2022) ступенів.
Починав військову службу лейтенантом, командир взводу розвідки, місто Дніпродзержинськ. Далі продовжив навчання в військовій академії, місто Київ. Після проходив службу в оперативному командуванні «Південь», місто Одеса. Служив у 8-му армійському корпусі Сухопутних військ Збройних сил України, місто Житомир, зокрема й начальником інженерної служби. Потім — в оперативному командуванні «Північ» Сухопутних військ України місто Чернігів. Далі в управлінні інженерних військ командування Сил підтримки Збройних сил України, місто Київ.
З 2014 року, виконував бойові завдання в районі проведення антитерористичної операції. Проявляв мужність та відвагу. Неодноразово отримував бойові поранення та продовжував виконувати обов’язки. Був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III та відзнаками Міністерства оборони України.
24 лютого 2022 року полковник Махачек О.Я. виконував бойові завдання з підготовки та знищенню обʼєктів інфраструктури (мостів, дамб) у Київській області. За успішне виконання бойових завдань полковник Махачек О.Я. був нагороджений орденом Богдана Хмельницького II ступеня.
Після відступу противника від міста Києва полковник Махачек О.Я. вибув на схід нашої держави для захисту суверенітету України. Загін під командуванням полковника Махачека О.Я. здійснив мінування ділянок місцевості для прикриття підходів. Завдяки вчасному та вмілому виставленню мінних загороджень противник був зупинений і не зміг захопити важливу артерію для евакуації мирного населення та логістичного постачання підрозділів Збройних Сил України.
30 травня 2022 року полковник Махачек О.Я., у ході виконання бойового завдання, під час артилерійського обстрілу ворога, своєчасно організував евакуацію особового складу в укриття, але сам загинув.
08.07.2023 року був нагороджений званням «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка», посмертно.

Людяність і відповідальність- основні риси характеру полковника, за словами солдатів.

Він міг демобілізуватись, але  з початку повномасштабного вторгнення росіян очолив групу, яка мінувала критичні об’єкти  і знищувала мости і дамби у Київській області. Це допомогло нашим ЗСУ вчасно відпрацювати по ворожим колонам і відбити напад. Як тільки Київщину звільнили, Олександр займався замінуванням Донбасу, щоб прикрить підходи Сил оборони України до дороги Лисичанськ – Бахмут.

30 травня 2022 року загинув під час артилерійського обстрілу у районі траси Лисичанськ — Бахмут через потрапляння снаряду у землянку, в якій він перебував.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений званням «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (8 липня 2023, посмертно); орденом «Богдана Хмельницького» II ступеня (2022); орденом Богдана Хмельницького III ступеня (2015).

Народився 23 липня 1983 року в місті Коростень. В зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС сім’я переїхала в містечко міського типу Великий Бурлук Харківської області. Там в 1990 році пішов в перший клас, але в 1992 році сім’я знову повертається в Коростень де й продовжив навчання в середній школі №3. По закінченню школи  здобув професію електромонтера у Коростенському ПТУ №16. З 2001 року по 2003 рік проходив службу в Збройних силах України.  За зразкову службу батькам було надіслано лист-подяку від прикордонних військ України. «працелюбний, дисциплінований, користувався повагою командирів був авторитетом у колективі військових спеціалістів та товаришів. З 2003 по 2011 рік працював в органах внутрішніх справ  ГУ МВС України в місті Києві. 2004 року одружився, має сина  Максима. В 2022 році був прийнятий на роботу в Коростенський лісгосп АПК. В травні пішов захищати кордони України від військової агресії російської федерації проти України. Загинув 04.06.2022 року поблизу населеного пункту Нью-Йорк Торецького району Донецької області.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народиввся 22 червня 1978 року в місті Коростень. Навчався в Коростенському міському ліцеї №9 до 9 класу. Надалі здобував освіту в  Професійно-технічному училищі №16. Після закінчення пішов працювати в ЖЕК №4 міста Коростень. Продовжувати навчання Сергій відмовився зі словами: «Я не хочу бути начальником, я буду простою людиною і працюватиму». З початком російського збройного вторгнення у квітні 2014 року, Сергій залишив роботу та пішов  добровольцем в АТО, після чого його повернули до дому за станом здоровʼя. Наступні роки він весь час намагався піти захищати свою країну та його повертали. Він завжди прагнув стати на оборону України для нього не було перешкод попри свій стан здоровʼя. 24 лютого 2022 року ранок його рідному брату Кириєнко Вʼячеславу (який нині знаходиться безвісно зниклим) приходить повістка, Сергій пішов разом з ним добровольцем. Хлопців повертали до дому, бо Сергій сказав «Нас з братом не розʼєднуйте, ми будемо разом.». Сергій хворіє і Вʼячеслава відокремлюють від нього. Попри всі намагання знову обʼєднатися, так вони й залишилися служити окремо  один від одного.  Сергій ніколи не шкодував про свої дії, він завжди знав чого прагне, завжди розумів, якщо прийдеться віддати своє життя за країну, він це зробить без роздумів. Служив солдатом резерву запасної роти. Помер 05.06.2022 року на пероні приміських потягів залізничного вокзалу м.Коростень (інфаркт міокарда).

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 29 травня 1971 року у місті Коростень Житомирської області. Навчався в Коростенській школі  №5.  Після закінчення закладу вступив до Київського залізничного технікуму. Отримавши диплом молодшого спеціаліста,  був призваний до лав радянської армії.  Після строкової служби поступив до Київської Національної академії внутрішніх справ України. Працював на різних посадах у Солом’янському райуправлінні МВС міста Києва. Службу завершив на посаді старшого дільничного інспектора у званні майора МВС України.

На початку війни 2022 року пішов добровольцем, рядовим до 130 батальйону ТРО. 20.03.2022 року призваний у військову частину А7296, старший солдат, водій 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 6 стрілецької роти.

Тримаючи оборону на Харківщині, населений пункт Кочубеївка,  27.06.2022 року загинув.  Залишив стареньку матір, дружину та двох дочок.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. та відзнакою Коростенської міської громади «За мужність та відвагу» (посмертно).

Народився 16 вересня 1985 року в м.Маріуполь. Закінчив Маріупольську загальноосвітню школу №68, потім  навчався та закінчив школу міліції у м. Коростень та Коростенський технічний коледж за спеціальністю «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів», технік-механік. Працював у відділі Коростенської поліції. Вів активний спосіб життя. У дитинстві займався тхеквондо, займав І та ІІ місця у змаганнях. Любив техніку, годинами міг проводити у гаражі за ремонтом машин. Мав багато друзів, які поважали його за доброту, щедрість та готовність завжди прийти на допомогу.

24.02.2022 р. вступив до лав Коростенської ТРО, потім з 01.04.2022 р. добровільно перейшов  до 5-ї Штурмової бригади рядовим.  Мав позивний –    «Казна». Служив механіком-водієм штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти штурмового батальйону. 22.07.2022 року отримав поранення не сумісні із життям поблизу смт. Нью Йорк Торецького району Донецької області.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Народився 17 серпня 1991 року в місті Коростень. У 1998 році пішов до 1 класу ЗОШ №6.  У 2009 році закінчив 11 класів та вступив до Київського залізничного коледжу. Здобувши професію  помічника машиніста влаштувався на роботу в Коростенське ДЕПО. У 2018 році поїхав працювати за кордон. В 2021 році повернувся на Україну та влаштувався регіональним менеджером на Харківську бісквітну фабрику. У вільний від роботи займався виготовленням виробів із дерева та епоксидної смоли, а також відвідував тренажерну залу.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну записався до добровольчого батальйону, хоч і не мав військової освіти. 2 квітня був призваний в ЗСУ. Служив молодшим сержантом у в/ч 4350 на посаді головного сержанта 2 розвідувального взводу розвідувальної роти.

1 липня 2022 року  у ході ведення бойових дій поблизу н.п.Білогірка Херсонської області отримав поранення не сумісні з життям.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) та відзнакою Коростенської міської громади «За мужність та відвагу» (посмертно).

БІЛОШИЦЬКИЙ СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

Народився 1 березня 1987  р.

Проживав  у  м. Коростень у  повній  багатодітній  родині. Випускник  Коростенського міського  ліцею  №12. Надзвичайно  добра  та  співчутлива  людина.

Учасник  АТО, який  пережив  5  важких  контузій, але  зумів  і  після  повномасштабного вторгнення  росії в Україну взяти  до  рук зброю, щоб  звільняти  свою  землю  від  московських  орд.

Сергій  Володимирович героїчно  загинув  6 серпня  2022 року. Похований  у  с.Майданівка  Коростенського  району.

Білошицький Іван Олексійович. Народився 27 квітня 1981 року  в м. Коростень. В 1 клас пішов в 10 школу. В 12 школу Іван перейшов у 5 класі,тому що сім’я змінила місце проживання. Після закінчення школи хлопець пішов працювати слюсарем-інструментальником на підприємство «Арсанія». Потім Іван разом з батьком та братами створили сімейну будівельну бригаду. Юнак дуже любив виготовляти різні речі з деревини. Тому пізніше перейшов працювати на фабрику дерев’яних іграшок,яка знаходиться на Київському масиві.

Іван Олексійович служив у 81 бригаді. На війну пішов добровольцем. Завдяки своїй зовнішності- красень- брюнет- Іван отримав позивний- Чечен.  Був удостоєний звання – старший солдат.

Загинув 13 липня 2022 року

Народився 24 березня 1971 року в місті Коростень Житомирської області. Навчався і закінчив загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів  №10 у 1988 році.

Потім  ПТУ №16  в місті Коростень, яке в 1989 році закінчив та  здобув професію – електрозварювальник.

В 1989 році був призваний на строкову військову службу до лав Збройниз Сил України. Повернувшись в цивільне життя  з 1991 року по 2000 рік працював у ЖСМУ-420 електромонтажником  в місті Житомир .

З 2000 р. по 2022р. працював на заводі «Жовтнева кузня» в Коростені.

Був одружений та мав трьох синів.

19 березня 2022 по мобілізації призваний на військову службу, ставши на захист Батьківщини.

Загинув 15 серпня  2022 року поблизу села Червоне Харківської області.

Похований на міському кладовищі в Коростені на Алеї Слави.

Нагороджений відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.

Куча Олександр Сергійович

Олександр – уродженець мікрорайону Коростень-Подільський. Народився 11.07.1992 року. Навчався в НВК №12 (нині КМЛ №12). Закінчив Житомирський технологічний фаховий коледж та отримав спеціальність «Верстатник деревообробних верстатів». Працювати за спеціальністю не пішов.

Олександр побував у багатьох країнах світу, знав декілька іноземних мов, міг легко працевлаштуватися за кордоном, але прагнув служити рідній країні своїми знаннями та досвідом. Тому після повернення з-за кордону пішов працювати до редакції міської газети «Іскоростень», де старанно трудився. Маючи загострене почуття справедливості, прагнув допомогти читачам – містянам розібратися з їхніми запитами до місцевих органів самоврядування. Брався за «незручні» справи, намагався докопатися до істини. Вірив у те, що можна допомогти у всьому, до чого докладеш зусиль. Дух справжнього борця за народні інтереси підштовхував його і до громадської діяльності, саме тому на базі КМЛ №8 проводив заняття-тренінги зі шкільним юнацтвом.

З перших днів повномасштабного вторгнення Сашко вступив до лав ЗСУ.

Служив сержантом, командиром 3 стрілецького відділення 30-тої окремої механізованої бригади ім. Князя Костянтина Острозького

Загинув Герой 18 серпня 2022 р. внаслідок обстрілу в с. Мазанівка (Ізюм) Краматорського району Донецької обл. Олександр – справжній син своєї Батьківщини, який мужньо боронив незалежність та суверенітет України.

народився 6 березня 1998 року в селі Гута-Зеленицька, тодішнього Ємільчинського району

У ранньому дитинстві батьки були змушені шукати заробітку у великому місті і подалися до столиці України, залишивши дітей на дідуся і бабусю. Тоді ж сталося так, що лікарям довелося боротися за життя маленького Сашка, але вони впоралися, адже малому ще належало виконати щось важливе у житті. Коли прийшов час іти до садочка, батьки повернулися і сім’я переїхала до столиці древлянського краю – міста Коростень. 1 вересня 2004 року Саша став першокласником Коростенського міського ліцею №10. Але життя склалося так, що у 2010 році він вже був учнем Малозубівщинської школи.

Після закінчення 9 класів Сашко він став студентом Немішаївського агротехнічного коледжу. Однак, здобувши професію механіка – за фахом працювати йому не довелося. Доля підготувала для нього інший шлях. Довго шукаючи себе-працював продавцем, охоронником, будівельником, приймальником товарів і навіть вантажником – він все частіше задумувався над тим, аби шукати натхнення у військовій службі. Особливо коли 2014 року росія своїми загарбницькими діями вирішила приєднати собі території суверенної України. Рішення все ж втілити свою давню мрію прийшло, коли на Сході нашої країни йшла війна уже цілих сім років. У квітні 2021 року Олександр підписав контракт і поїхав до Львівської області навчатися військової справи. Пройшовши навчання, вступив до лав Збройних Сил України і відправився боронити кордони на Донеччині.

Після того, як росія віроломно здійснила підступне повномаштабне вторгнення на територію України 24 лютого 2022 року, хвилювання у Сашка побільшало, адже треба було не лише цілим повернутися додому, – там під загрозою опинилася родина та  вдома чекала маленька донечка.

Майже рік Олександр захищав рідну землю від ворога, але під час жорстокого бою був тяжко поранений  і 23.08.2022 року помер у Харківському шпиталі.

Указом президента України №468/2023 від 28 липня 2023 року нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» посмертно.

Рішенням сесії Коростенської міської ради від 04.08. 2024 року №8020 Степнівському Олександру присвоєно відзнаку Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ».

народився 30 вересня 1979 року в Коростені. Навчався Коростенській СЗОШЗ школі №5. Вирішив стати водієм і закінчив автошколу. Працював водієм в лікарні в Коростені потім в Києві на автобусі, пасажирські перевезення.

В 2016 році брав участь в антитерористичній операції на Донеччині в  мобільних десантних військах, отримав учасника бойових дій.

З початку повномасштабного вторгнення пішов захищати рідну землю від ворога. 15 вересня 2022 року помер від хвороб.

Нагороджений відзнакою президента України «За участь в антитерористичній операції» та відзнакою Коростенської міської територіальної громади «За МУЖНІСТЬ та ВІДВАГУ», посмертно.