Що варто побачити в Коростені

Древлянський парк. Входить до ТОП-12 найркащих парків України. Розташований по обох берегах річки Уж. На території парку знаходиться древлянське городище, яке віднесене до археологічної пам’ятки. Зберігся природний ландшафт – виходи скельних порід та мальовнича флора. У світових довідниках ця природна зона має назву “Маленька Швейцарія”. За своєю красою парк Древлянський може сміло змагатися зі знаменитою Софіївкою в Умані, адже якщо Софіївка має штучний ландшафт, то в Коростенський парк – природний. Не дарма парк має назву Древлянський, адже в парку знаходяться всі пам’ятки часів древлянського періоду.

Пам’ятник Рівноапостольній Київській княгині Ользі, річка Уж та купальня княгині Ольги. Стрімка річка Уж звивається між величезними гранітними валунами. Вона схожа чимось на гірську річку, така ж прозора, холодна та швидка. Річка перерізає місто навпіл і протікає в стародавньому каньйоні під тридцятиметровою кручею. Літописи запевняють, що в стародавні часи річка Уж була глибшою та ширшою, ніж сьогодні. До самого Іскоростеня з Прип’яті ходили човни. На річці встановлено річковий фонтан, який радує відвідувачів парку в теплу пору року. За легендою древляни пробачили Ольгу за спалене до тла місто, яке вона звела нанівець щоб помститися за смерть свого чоловіка Ігоря, який несправедливо збирав велику данину з древлян. Після прийняття хрещення в 957 році княгиня Ольга повернулася до Іскоростеня, де і оселилася жити. На руїнах одного з городищ за її наказом був побудований високий терем, у якому вона жила у повній самотності, шукала порятунки у молитві та праці. Неподалік від терема Ольга звела церкву. Це була перша християнська церква, побудована задовго до хрещення Київської Русі. Внизу, під кручею недоступних скель, Ольга облюбувала місце для купання. Це було кам’яне русло, де під струменями води княгиня омивала своє тіло. За переказами цю “ванну” (з висоти пташиного польоту дане місце дійсно нагадує форму ванної) нібито влаштувала сама княгиня Ольга. Сьогодні на одному з каменів встановлено табличку, що засвідчує, що саме тут купалася Ольга.

Пам’ятник Володимиру Великому. Не можна оминути і пам’ятник на честь хрестителся Русі Володимира Великого. Цілком справедливо, що розташований він в Коростені. Історія християнства розпочалася саме звідси, від княгині Ольги, яка принесла християнство у князівську династію. Пам’ятник зустрічає відвідувачів з центрального входу у парк “Древлянський” та представляє собою гранітну скульптуру князя, який тримає у правій руці хрест, а у лівій уриков із Святого письма. На виготовлення пам’ятника було витрачено більше, ніж 1 млн. гривень.

Пам’ятник Малуші та її сину Володимиру. Пам’ятник показує те, як княжа Малуша відправляє свого сина Володимира хрестити Київську Русь. Після того, коли у 946 році княгиня Ольга спалила місто, Малуша була взята до княжого полону, де пробула довгих 10 років у ролі служниці. Аж через 10 років вона отримала ключі від княжих клітей. Коли Малуша народила від Святослава сина Володимира, Ольга визнала його князем і він виховувався разом з братами Ярополком і Олегом, а вихователем племінника став Добриня Нікітич.

Скульптура Добрині Нікітичу. У 969 році, перед повторним походом на Візантійську Болгарію, князь Святослав ділить свою військову дружину між трьома синами. Онуку князя Мала випало сісти на престол Новгородської землі. З ним йде і його дядько Добриня, щоб продовжити навчати малолітнього князя державній мудрості. Отже, коростенцю довелося керувати землею, в якій народився Ігор, що вже чверть століття покоїться на Коростенщині. Таку витівку долі можна сприймати не інаке, як тріумфальний вихід Добрині Нікітича на арену української історії. Не раз дружина під керівництвом Добрині здобувала перемогу в битвах, результатом яких стало вигнання варяг-грабіжників і встановлення миру в слов’янських землях.

Пам’ятник князю Малу. За життя князь Мал Древлянський був високим і гарним, сміливим і розумним, розсудливим та мудрим чоловіком. Древляни дуже любили його та називали “пастухом землі древлянської”. Любили його і сіверяни. Поважали князя Мала не лише за розум та сміливість, а і за те, що він мав законні права на Київ. Пам’ятник видно майже в кожному куточку парку “Древлянського”, а сам князь ніби оглядає місто з висоти.

Пам’ятник Деруну. Кожного року, у другу соботу вересня в Коростені проходить Міжнародний фестиваль дерунів. На Поліссі деруни – священна страва. Кожна господиня має десятки рецептів і знає стільки ж секретів приготування цієї страви. На Першому фестивалі дерунів в 2008 році місцеві умільці виготовили дерун вагою понад 100 кг і довжиною 2 м. Рекорд було зафіксовано у Книзі рекордів України. На Другому фестивалі Дерунів в 2009 році було відкрито і сам пам’ятник на честь страви за підтримки голови Верховної Ради України В. Литвина.

Парковий фонтан. Створений ще в далекому 1985 році з червоного граніту. Практично по всій території міста залягають породи червоного граніту, які класифікуються вченими як граніти саме коростенського походження. З даного граніту було побудовано Московський Мавзолей та будівлю залізничного вокзалу у Києві.

Пам’ятник до 1300 річниці з дня заснування міста. Назва міста походить від давньослов’янського слов “кари” або “кору” – камінь, гора. Територія міста була заселена в давні часи. Тут, починаючи з 6 ст. н.е. вже проживало плем’я східнослав’янських народів – древляни. До входження в Київську Русь древляни мали своє окреме князівство з високим рівнем самоврядування та технологіями різних ремесел.

Пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам. Пам’ятник присвячено тим, хто воював в Афганістані. Пам’ятник нагадує форму надрізаної ракети, яка повинна була злетіти в небо, але так і залишилась зламаною на землі. Дане відображення показує зламані молоді долі. Орден Червоної зірки, Орден Афганської революції, “За відвагу”, Герой СРСР, герой Росії – це далеко не повний перелік нагород, деяких – посмертно.

Геологічні пам’ятки природи місцевого значення “Баранячі лоби”, “Ольжині купальні”, “Велетенські Котли”. З перехідного мосту, що ділить парк на дві частини можна побачити скелі, що виступають прямо з води. У всьому світі відомий “Коростенський плутон” – величезний масив геологічних порід. Геологічна будова території Коростенщини є дуже складною. Вона формувалася упродовж довгого періоду в загальній історії утворення земної кори. Дані скелі мають свої власні назви, наприклад, “Плечі Перуна”, “Баранячі лоби”, “Ольжині купальні”, “Гігантські котли”. Скелі складаються з червоного граніту та мають зглажені верхівки, що пояснюється дією льодовика. За часів крейдового періоду Коростень омивався морем, доказом чого є відкладення кременю з відбитками раковини молюсків.

Військово-історичний комплекс “Скеля”. У 1935 році на місці природних печер розпочалося велике секретне будівництво. За наказом Головкому Західний військ об’єкт “Скеля” став командним пунктом армійського типу Коростенського укріпрайону №5 так званої “лінії Сталіна” (велася підготовка до війни). До планування будівництва мав відношення знаменитий генерал Карбишев. Це унікальна інженерна споруда, якій немає аналогів у світі. З цього місця велося управління 456 довготривалими вогняними точками. Підземний комплекс і сьогодні є автономним об’єктом, має працездатні системи опалення, вентеляції, водопостачання, каналізації, телефонію. Загальна довжина коридорів – 156 м. На базі об’єкта “Скеля” створено музей військової фортифікації, в якому зібрані унікальні експонати, деякі єдині у своєму роді.

Пам’ятний знак на честь затвердження Тризуба. 12 лютого 1918 року на засіданні Малої Ради були прийняті закони про введення в Українській Народній Республіці нового григоріанського календаря (нині діючого) і затверджений герб УНР – знак Київської держави – Тризуб. Це єдиний пам’ятник Тризубу в Україні. Розташований на залізничній станції Коростень.

Пам’ятний знак “Борцям за незалежність України” (біля будівлі виконавчого комітету Коростенської міської ради).

Пам’ятнийк знак на честь надання місту Магдебурзького права (біля будівлі виконавчого комітету Коростенської міської ради). Історія місцевого самоуправління в Коростені почалася в далекому 1589 році, коли місту було надано право вільного міста або Магдебурзьке право. Цей важливий документ намагалося отримати кожне місто, адже тоді містяни звільнялися від управління та суду великих землевласників і створювали особисті органи місцевого самоуправління. Документ закріплював права міських станів – купців, міщан, ремісників, регулював торгівлю, опіку, успадкування, визначав покарання за окремі види злочинів. В 1507 році Прокопій Мержевицький, в тей час голова древнього Іскоростеня, подав прохання в Велике князівство Литовське про надання місту Магдебурзького права. В 1589 році литовським князем Сигізмундом ІІІ це право було надане. Цей документ є письмовим підтвердженням надання Коростеню Магдебурзького права, поскільки він закріплений печаткою і підписом від 21 травня 1598 року.

Фонтан з світло-музичним супроводом. Урочисто відкритий в 2016 році на центральній площі міста.

Коростенський краєзнавчий музей. Музей, який має найбільше зібрання з матеріалів природи, історії, етнографії та культури Коростенщини (загалом понад 25 тис. експонатів основного фонду); діють 3 відділи: “Природа”, “Історія” та працює на правах філії відділення Житомирського краєзнавчого музею.

Музейна кімната виробів Коростенського фарфорового заводу “Коростенський фарфор”. Відкрита 16 лютого 2012 року в приміщенні Палацу культури ім. Т.Г. Шевченка, що знаходиться за адресою: м. Коростень, вул. Грушевського,3. Даний завод був провідним підприємством міста в радянські часи, однак в наші дні він перестав функціонувати. Коростенський фарфоровий посуд та інші вироби були найкращими в Україні та славилися далеко за її межами.

Коростенський музей Локомотивного депо (залізничний музей). Музей розповідає про історію розвитку залізничного транспорту та про будівництво Києво-Ковельської залізничної дороги. Спорудження станції Коростень почалося в 1902 році. Зараз це важкий траспортний вузол – один із найважливіших в країні. Колекцію раритетів для музею збирали ентузіасти із числа його працівників.