ОГОЛОШЕННЯ

/dostup-do-publichnoyi-informatsiyi/

/gromada/

/investment-korosten/

http://korosten-rada.gov.ua/ekonomichniy-rozvitok/pidpriyemnitstvo/

http://korosten-rada.gov.ua/images/jkh/TARIFI.pdf

https://www.youtube.com/channel/UCMS1WMTqy0CG2B-HsecQssQ/live

http://www.korosten-rada.gov.ua/ekonomichniy-rozvitok/energetichniy-menedzhment/

http://korosten-rada.gov.ua/zhitlovo-komunalne-gospodarstvo/mistobuduvannya-ta-arhitektura/town-planning-documentation/

https://forms.gle/CL98reGifxvvVFFx6

http://www.korosten-rada.gov.ua/ekonomichniy-rozvitok/mizhnarodni-programi-rozvitku/meri-za-ekonomichne-zrostannya-/

https://my.matterport.com/show/?m=DRADJK3pEsa

http://korosten-rada.gov.ua/news/novini-mista/plan-zahodiv-13288.html

http://korosten-rada.gov.ua/news/anonsi-podiy/afisha.html

https://gromconsult.rada-kor.gov.ua/uk
Календар

http://www.korosten-rada.gov.ua/ekonomichniy-rozvitok/transportniy-kompleks-mista/avtomobilniy-transport/perevezennya-pasazhiriv-avtobusami-v-rezhimi-marshrutnogo-taksi/grafiki-ruhu-avtotransportu/

https://city.dozor.tech/ua/korosten/city
Погода
Загружаем курс доллара от minfin.com.ua…
Права людини в сфері охорони здоров'я

Права людини в сфері охорони здоров’я та форми їх захисту

 

               Права людини у сфері охорони здоров’я — це передбачені міжнародними і внутрішньодержавними нормативно-правовими актами положення, що гарантують людині охорону здоров'я і надання медичної допомоги при виникненні захворювання.

               Серед міжнародно – правових документів, які визначають права людини в сфері охорони здоров’я  важливе місце займає Загальна декларація прав людини прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року, ст. 25 визначає право кожної людини мати такий життєвий рівень, включаючи їжу,  одяг,  житло,  медичний  догляд   та   необхідне   соціальне обслуговування,  який  є  необхідним  для  підтримання  здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї,  і право на  забезпечення  в  разі безробіття,  хвороби,  інвалідності,  вдівства, старості чи іншого випадку втрати  засобів  до  існування  через  незалежні  від  неї обставини.
               На сучасному етапі розвитку правового регулювання сфери охорони здоров’я в Україні питання захисту прав людини при наданні медичної допомоги набуває особливої актуальності. 

На сьогодні найповніше права пацієнтів регламентуються у Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 р. Окрім того, права пацієнтів містяться в нормах Конституції України від 28.06.1996 р., Цивільного кодексу України від 16.01.2003р.

 

Аналіз вітчизняної нормативно-правової бази дає можливість визначити такі права пацієнта:

1)право на профілактичні заходи

Ч.2 ст. 49 Конституції України (далі - КУ) охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних й оздоровчо-профілактичних програм.

Ст.4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі – ЗУ «Про охорону здоров’я»)до принципів охорони здоров’я належить попереджувально-профілактичний підхід до охорони здоров’я. У ст. 6 гарантовано право на охорону здоров’я, що, зокрема, передбачає право на санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де проживає громадянин, кваліфіковану медикосанітарну допомогу.

Ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про охорону здоров’я» держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення шляхом … організації медичного, екологічного і фізичного виховання … створення необхідних умов, в тому числі медичного контролю, для … розвитку мережі лікувально-фізкультурних закладів, профілакторіїв та інших оздоровчих закладів.

До профілактичних послуг належать: 

а) профілактичне консультування (гігієнічне навчання й виховання)окремих осіб і груп;

б) профілактичні медичні огляди з метою виявлення ранніх форм захворювань і факторів ризику й

проведення оздоровчих заходів; 

в) імунізація (вакцинопрофілактика); 

г) диспансеризація (диспансерне спостереження й оздоровлення); 

д) профілактичні оздоровчі послуги (заняття різними видами фізичної культури, санаторно-курортне оздоровлення, фізіотерапевтичні медичні послуги, масаж тощо).

 

2) право на доступність

Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ч. 1 ст. 49 КУ). 
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування (ч. 3 ст. 49 КУ).

 

3) право на інформацію

Кожний громадянин має право знайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (ч. 3 ст. 32 КУ).

У п. «е» ст. 6 ЗУ «Про охорону здоров’я» передбачає право людини на достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь.

Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного (ч.1, 2 ст. 39 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

Віковим цензом для реалізації права на медичну інформацію є досягнення повноліття, тобто 18 років (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

 

4) право на згоду

                Жодна особа без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ч. 3 ст. 28 КУ). Кожна людина має право на особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29 КУ).

Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитись від лікування. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника (ч. 3, 4, 5 ст. 284 Цивільний кодекс України).

Згода інформованого, відповідно до ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна. 

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування (ст. 43 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

Малолітнім відвідувачам до 14 років медичні послуги надаються з дозволу батьків, а неповнолітнім відвідувачам від 14 до 18 років — з особистої згоди та з дозволу батьків (опікунів, членів родини) згідно з чинним законодавством; немедичні послуги (консультування, інформування) надаються з особистої згоди відвідувача (п. 3.1 Наказу МОЗ України «Про затвердження Тимчасових стандартів надання медичної допомоги підліткам та молоді» від 02.06.2009 р. № 382).

Критеріями правомірності згоди чи відмови пацієнта від медичного втручанняє:
а) інформованість; б) добровільність; в) компетентність.

Інформованість пов’язана із правом людини на медичну інформацію. Інформованість згоди чи відмови від медичного втручання – це надання у встановленому законодавством порядку медичної інформації та відомостей про необхідне медичне втручання, за результатами якого пацієнт і/чи його  законний представник реалізує своє право на особисту недоторканність і приймає рішення про проведення чи відмову від проведення медичного втручання.

Добровільність означає прийняття пацієнтом і/чи його законним представником рішення щодо свого здоров’я, у процесі якого реалізується право на особисту недоторканність без жодного впливу будь-яких зовнішніх чинників. Згода має бути добровільною, тобто забороняється будь-який тиск на хворого і/чи його законного представника, а також гарантується можливість відкликати її будь-коли.

Компетентність – це передбачена законодавством можливість пацієнта, за умов досягнення ним нормативно встановленого віку та наявності ознак дієздатності, і/чи його законного представника приймати рішення про згоду на медичне втручання чи відмову від нього.

 

5) право на свободу вибору

 Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій» (ч. 2 ст. 284ЦК).

Публічним є договір, у якому одна сторона – підприємець – взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо) (ч. 1 ст. 633 ЦК).

У п. «д» ст.6 ЗУ «Про охорону здоров’я»визначено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає, в тому числі, кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я.

Лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому цими Основами порядку. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря (ст. 34 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

Кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування, відповідно до його рекомендацій. Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров’я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування (ст. 38 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

Структура права на свободу вибору в галузі охорони здоров’я складається з п’яти елементів: 

а) права на вільний вибір лікаря; 

б) права на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;

в) права на вибір закладу охорони здоров’я; 

г) права на заміну лікаря на вимогу; 

д) права на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України.

 

6) право на приватність і конфіденційність

                Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта (ст. 39-1 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта (ст. 40 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

 

7) право на безпеку

Медичне втручання допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров’ю пацієнта.

Медичне втручання, пов’язане з ризиком для здоров’я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров’я пацієнта іншими методами неможливе.

Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають сучасним науково обґрунтованим вимогам, спрямовані на відвернення реальної загрози життю та здоров’ю пацієнта, застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар вживає всіх належних у таких випадках заходів для відвернення шкоди життю та здоров’ю пацієнта (ст. 42 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

У медичній практиці застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, дозволені до застосування Міністерством охорони здоров’я України.

Нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, можуть використовуватися в інтересах вилікування особи лише після отримання її письмової згоди. Щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) зазначені методи та засоби можуть використовуватися за наявності письмової згоди її батьків або інших законних представників, а щодо особи віком від 14 до 18 років – за її письмовою згодою та письмовою згодою її батьків або інших законних представників; щодо особи, цивільна дієздатність якої обмежується, – за її письмовою згодою та письмовою згодою її піклувальників; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, – за письмовою згодою її законного представника. При отриманні згоди на застосування нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, особі та (або) її законному представнику повинна бути надана інформація про цілі, методи, побічні ефекти, можливий ризик та очікувані результати (ст. 44 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

8) право на індивідуальний підхід до лікування

У ст. 6 і 38 ЗУ «Про охорону здоров’я» зазначено про вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; а в ст. 39 ЗУ «Про охорону здоров’я» передбачено право на медичну інформацію, зокрема, щодо мети проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогнозу можливого розвитку захворювання; в ст. 43 ЗУ «Про охорону здоров’я» вказано на обов’язок лікаря пояснити, що відсутність згоди на медичне втручання може призвести до тяжких для пацієнта наслідків (тобто йдеться про окремі аспекти права на індивідуальний підхід до лікування, що викристалізовуються через інші права пацієнта).

9) право на подання скарги

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян»).

У ст. 6 ЗУ «Про охорону здоров’я» закріплено право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я.

 

10) право на відшкодування шкоди

У ст. 6 ЗУ «Про охорону здоров’я» зазначається, що «кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає… відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди (п. «і»); … оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я» (п. «ї»).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування» (ст. 22 ЦК). 

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 23 ЦК). 

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. 1167 ЦК).

Відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи:

1.Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

2.Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю (ст. 1168 ЦК).

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК). 

Шкода,завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв’язку з втратою здоров’я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів (ч. 3 ст. 1195 ЦК).

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист (ст. 8 ЗУ «Про охорону здоров’я»). Права й законні інтереси пацієнтів можуть бути порушені як у разі невідповідності результату лікування очікуванням пацієнта, так і при дефектах надання медичної допомоги, тому важливо розглянути форми захисту порушених прав.

Підставою для захисту прав людини у сфері охорони здоров’я є виникнення правового конфлікту в контексті надання медичної допомоги. Суб’єктами юридичного конфлікту в сфері надання медичної допомоги виступають фізичні (пацієнт, законний представник, медичний працівник, лікар, що займається приватною практикою тощо) і юридичні (наприклад, заклад охорони здоров’я, орган управління охороною здоров’я) особи.

Залежно від суб’єкта, до якого звертаються за захистом порушеного права, форми захисту прав людини у сфер і охорони здоров ’я поділяються на юрисдикційні та неюрисдикційні.

Файли до розділу: