ОГОЛОШЕННЯ

/dostup-do-publichnoyi-informatsiyi/

/gromada/

/investment-korosten/

/korosten-istoriko-turistichniy-tsentr/

http://www.korosten-rada.gov.ua/zahodi-spryamovani-na-pokrashchennya-stanu-dovkillya/

https://www.youtube.com/channel/UCMS1WMTqy0CG2B-HsecQssQ/live

http://www.korosten-rada.gov.ua/ekonomichniy-rozvitok/energetichniy-menedzhment/

http://korosten-rada.gov.ua/zhitlovo-komunalne-gospodarstvo/mistobuduvannya-ta-arhitektura/town-planning-documentation/

http://www.korosten-rada.gov.ua/ekonomichniy-rozvitok/mizhnarodni-programi-rozvitku/meri-za-ekonomichne-zrostannya-/

https://my.matterport.com/show/?m=DRADJK3pEsa

http://korosten-rada.gov.ua/news/novini-mista/plan-zahodiv-13288.html

http://korosten-rada.gov.ua/news/kultura/kontsert-narodnogo-kolektivu-bovsunivski-babusi.html
Календар

http://korosten-rada.gov.ua/images/jkh/TARIFI_stanom_na_14.02.2019.pdf

/index.php?page=695

http://www.korosten-rada.gov.ua/ekonomichniy-rozvitok/transportniy-kompleks-mista/avtomobilniy-transport/perevezennya-pasazhiriv-avtobusami-v-rezhimi-marshrutnogo-taksi/grafiki-ruhu-avtotransportu/

https://city.dozor.tech

http://www.drv.gov.ua
Погода
Загружаем курс доллара от minfin.com.ua…
Сучасники про творчість В.Васильчука

Віктор ЛУПЕЙКО,заслужений вчитель України,

лауреат літературної премії імені Григорія Косинки.

Журнал „Березіль”, №№7-8, 2000 р., ст. 179-180.

МАНДРІВКА ДО ФРАНЦУЗЬКИХ ПОБРАТИМІВ.

       „Ім`я  члена Національної Спілки письменників Віктора Васильчука добре відоме не лише в його рідному краю, де невтомний журналіст очолює популярну газету «Ве-чірній Коростень», але й далеко за межами нашого Полісся. Талановитий молодий пись-менник вже подарував читачам вісім цікавих книжечок про братів наших менших — птахів та звірів. Від першої книжечки «Несподівані зустрічі» до останньої — «Світ казковий та невигаданий» — автор по-батьківському відкриває світ для наших вельми поважних громадян, яким виповнилося нині по п'ять чи по вісім найцікавіших дитячих літ...”

 

    Віктор ЛУПЕЙКО,

заслужений вчитель України, лауреат літературної премії імені Григорія Косинки.„Літературна Україна” від 21 серпня 2008 р., Інтернет-сайт  „Літературного форуму” 6.06.08 р.

 Віктор Васильчук відомий мені ще з минулих літ як талановитий прозаїк, бо читав, пригадується, такі його книжки - „Несподівана зустріч, „Приречені на життя, .Чому Нічка посварилася з Ранком. Добре запам'яталась чітка позиція майстра слова на захист рідної природи та гуманного ставлення до „братів наших менших. Шкода, що до цих проблем все ще не доходять руки „дорослихписьменників, котрі пишуть для повнолітніх, забуваючи про нашу юнь.

    Казка-бувальщина „Мандри темно-вишневої самопискиприваблює також юного читача прозорою й образного мовою. Присутність автора у книжці жива і об'ємна. Створюється враження: зібрав мудрий чоловік гурт замисленої малечі й по-батьківському розповідає їй про темне-вишневу Самописку та її братів і сестричок: Кнопку; Ножиці; Скріпку, Гумку, Олівчик, Записник, Візитку, Скельце від окулярів, Пенал, Пляшечку з-під клею... Письменник знайшов оригінальний метод для збагачення інтелекту зовсім юного читача: зібрав оці канцелярсько-шкільні предмети й образно повідав діткам про місця народження та походження речей, з якими хлопчики та дівчатка поріднюються  вже у перші роки свого життя”.

 

Сергій СКОТНОВ,

газета «Життя і слово»» №15 від 9.07.94 р.

„Своєю книжкою під такою назвою, яка щойно вийшла друком у видавництві благодійної вільної газети «Вечірній Коростень», її головний редактор Віктор Васильчук заповнює ту прогалину в нашому серці, котру створила безбарвна, мертва урбанізація. Цей збірник оповідань, який з превеликим задоволенням прочитають і діти, і дорослі, ковток чистої води, свіжого повітря, стежка У світ прекрасного, де головними героями стають люди і звірі. Де панує любов, бажання прийти на допомогу, здивування, почуття жалю стосовно до тварин і ненависті до людської жорстокості.”

М и к о л а   С К О Р С Ь К И Й,

Ж у рн а л   « Б е р е з і л ь » ,   №№ 7-8  1997 р.

 

Саме так — смертю собаки Бучі — починається повість В. Васильчука: «Ніч була темна. Мряка почала сипати з беззоряного неба. Під зламаним дубом помирав Буча».

Майстерність В. Васильчука як письменника-анімаліста відчувається не лише у глибокому знанні особливостей поведінки і, якщо так можна сказати, психології наших «менших братів», але і в майстерності самої оповіді — емоційної, лаконічної, без надлишкового мелодраматизму. У моїй пам'яті закарбувалося чимало хвилюючих епізодів. Але найбільше зворушило оте своєрідне виявлення дружби між Бучею і колишнім його ворогом — вовчицею Сірою, дружби, що склалася у виняткових обставинах: Буча добував для вовчиці їжу, разом з нею відбивав напад оскаженілого дикого кабана, вовчиця зализувала собаці розпанаханий вепром бік.”

Олексій ОПАНАСЮК.

Член ради Спілки письменників України

„Ще , здається ніхто не писав про уражених радіацією тварин. Нещодавно прийнятий до Спілки письменників України віктор Васильчик зумів показати як постраждали від цієї біди не лише люди, але й тварини. Багато різних тварин- і диких, і колись свійських, а після аварії здичавілих. Повість „Буча” – про собаку, залишеного в зоні, про його пригоди в цій покинутій людьми землі, а ще – про його любов до людини.”

     Іван ЯЩЕНКО,

березень 2007 р. „Український літ форум”.

 „Книжечка відомого українського письменника Віктора Васильчука Як їжачок ялинку врятував, безумовно, створена для маленького читача, який з захопленням буде спостерігати за цікавими пригодами рослинок і тваринок.

 Кожна розповідь є повчальною тому, що дуже часто у реальному житті трапляється так, що на місці героїв книжечки опиняються люди.

 Мені, як одному з читачів, дуже подобаються яскраві образи і гармонійне поєднання флори та фауни. Книжечка пронизана сонячними променями і запахом весни, що сповнюють її радістю і щастям: Коли Святовит прокидався, опускаючи своє яскравосліпуче Проміння-волосся на Землю, Мати-й-мачуха теж починала причепурюватись, розправляючи свої жовті квіти-голівки, геть забуваючи про понурість сусідів, Ще не встиг повністю розтанути сніг на Лісовій галявині, а Підсніжники вже зібралися до гурту і загомоніли весело, навперебій...

 

Марія АНТОНОВА,

газета „Інтерес” №28, липень 2008 р.

     Світ казковий та невигаданий- чергова книжечка, видана у тер­нопільському видав-ництві Бог­дан. Призначена вона для шко­лярів молодшого віку та підлітків. Дорослі теж її прочитають із за­доволенням.

   ... Казка і реальність... Вигада­не і справжнє. Два різні світи, за­селені звірами і птахами, річками і лісами, долинами і горами, сон­цем і повітрям. І якщо у першому діють закони чар, а в другому - природи, то в цій книжці, любий друже, скажу відверто, все пере­плуталося. Звірі розуміють людей. Дерева тут розмовляють, а їжаки дружать з кошенятами. Цікаво, чи не так?

Микола СИНГАЇВСЬКИЙ, заслужений діяч мистецтв України,

лауреат премії імені Л. Українки.

      „…Діти споконвіку любили і люблять казку. Казка супроводжує нас у житті від тієї золотої пори, коли вона була альфою і омегою, і ми часто забуваємо, де саме казка межує з гарним оповіданням чи повістю. Такою. На мою думку, і  є казка-бувальщина „Мандри темно-вишневої самописки”.

     Уже з першої сторінки, з горища старого будинку, а точніше, із шухляди письмового стола, до нас промовляють речі… Всі вони мають здатність… оживати і розповідати про свої пригоди чи походження…

     Таке буває лише в дитинстві та ще в казкових творах. Тож мені залишається додати, що реалістично-фантастична казка відомого українського прозаїка Віктора Васильчука адресована насамперед дітям і, певна річ, читатиметься з цікавістю”.

 

Василь ДОВЖИК, заслужений артист України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат премій імені Л. Українки, С. Олійника, В. Юхимовича.

 

     Навіщо передмова до гарної книжки, коли основне в ній, власне, МОВА,тобто цей добротний текст?Світ Віктора Васильчука мені казковий та невигаданий, співчутливийдо нещастя — і звіриного, дитинний і філософський — «Не стріляйте,дядьку!..»

І куди б не закидали автора «Мандри темно-вишневої самописки» — я тут викладаю візерунок з назв Васильчукових книжок! — «Несподіванізустрічі» з теплим світобаченням письменника нагадують нам, такиміноді розчавленим обставинами, покинутим, забутим Богом і людьми,що ми ж таки люди, звірі і рослини — всі — «Приречені на життя».