ОГОЛОШЕННЯ

/dostup-do-publichnoyi-informatsiyi/

/gromada/

/investment-korosten/

/korosten-istoriko-turistichniy-tsentr/

http://www.korosten-rada.gov.ua/zahodi-spryamovani-na-pokrashchennya-stanu-dovkillya/

https://www.youtube.com/channel/UCMS1WMTqy0CG2B-HsecQssQ/live

http://www.korosten-rada.gov.ua/ekonomichniy-rozvitok/energetichniy-menedzhment/

http://korosten-rada.gov.ua/zhitlovo-komunalne-gospodarstvo/mistobuduvannya-ta-arhitektura/town-planning-documentation/

http://www.korosten-rada.gov.ua/ekonomichniy-rozvitok/mizhnarodni-programi-rozvitku/meri-za-ekonomichne-zrostannya-/

https://my.matterport.com/show/?m=DRADJK3pEsa

http://korosten-rada.gov.ua/news/novini-mista/plan-zahodiv-13288.html

http://korosten-rada.gov.ua/news/kultura/zaproshuyemo-vidvidati-vistavu-lyubov-i-groshi.html
Календар

http://korosten-rada.gov.ua/images/jkh/TARIFI_stanom_na_14.02.2019.pdf

/index.php?page=695

http://www.korosten-rada.gov.ua/ekonomichniy-rozvitok/transportniy-kompleks-mista/avtomobilniy-transport/perevezennya-pasazhiriv-avtobusami-v-rezhimi-marshrutnogo-taksi/grafiki-ruhu-avtotransportu/

https://city.dozor.tech

http://www.drv.gov.ua
Погода
Загружаем курс доллара от minfin.com.ua…
Сучасники про творчість Галини Цепкової
 

 

Таїна ЛІСОВСЬКА

 

РОДОМ З ОСЕНІ...

 

Є історія подій, а є історія душі, коли хочеш поділитися нею з усіма, донести те, чим живеш і на що сподіваєшся. Отоді й з'являються вірші. З влучними римами та образністю мислення. Принаймні так вважає Галина Цепкова – член Національної спілки письменників України, в активі якої вже десять поетичних збірок. І кожна з них – відкриття, радість для шанувальників художнього слова.

А нещодавно у Житомирі, в центральній науковій бібліотеці, відбувся вечір-концерт нашої обдарованої землячки «Я родом з осені». Голова обласної організації Національної спілки письменників України О. Є. Опанасюк розповів присутнім про творчий шлях поетеси, про дорогий серцю Коростень, який надихає її на творчі пошуки і допомагає бачити те, чого звичайна людина не помічає.

На вечорі Галина Василівна читала свої поетичні твори про рідне місто, про його історію і сьогодення, про неповторну красу природи древлянського краю. Всі, хто завітав на цю зустріч, мали нагоду почути також пісні, написані на її вірші, у виконанні вокальної групи «Веснянка» та дуету народного ансамблю «Криниченька». Зворушливо співала романс «Я поведаю рябине» Алла Юдіна. Божою іскоркою засіяла Юля Лещенко, яка своїм співом зачарувала присутніх.

Творча співдружність давно об'єднує Галину Цепкову з композиторами Міхою Козимиренком, Тетяною Гаврилюк та Олександром Перловським, які поклали її вірші на музику. І, будемо сподіватись, напишуть ще багато чудових мелодій до поетичних творів авторки.

З добрими побажаннями виступили на вечорі працівники відділу культури облдержадміністрації, центральної наукової бібліотеки та колеги Галини Василівни по творчості – МіхаКозимиренко, Лілія Бех, Людмила Романенко та інші.

Розділили радість нашої землячки Катерина Сатяєва – секретар Коростенської міської ради, Катерина Мельниченко – працівниця газети «Іскоростень» та багато інших шанувальників її творчості, які взяли участь у цьому неординарному заході.

Поетичне свято завершилося, але враження від нього убагатьох залишаться незабутнім.

Варто наголосити, що Коростень уже давно став поетично-мистецькою кузнею Житомирщини, яка з кожним роком все більше дарує віршованих збірок людям, небайдужим до прекрасного,шанувальникам цього виду самобутньої творчості.

 

 

Тетяна МИКИТЧУК

 

АННА-ГАННА.

 

Листя в останньому танці із вітром кружляє,

Знову убралась в намисто красуня-калина.

Бабине літоключем небеса замикає,

Гусне і лине у вирій печаль журавлина.

 

Стукає в шибки дощами сполоханий вечір,

Кішка знайому мелодію тихо муркоче.

Ангел-хранитель підійде й обніме за плечі...

Вкотре Кастальський потік відпускати не схоче.

 

О, не сумуйте,що роки летять так невпинно,

Срібло у косах, немов павутинки, лишають.

Весни приходять провідать Вас, Анно-Галино,

І диво-садом душі восени зацвітають.

 

Долі два сильних крила – Україна й Росія.

Мови слов'янські віночок поезій сплітають,

Зерна добра у серцях не стомилися сіять.

Рясно любов'ю і вірою в час проростають.

 

 

Микола СКОРСЬКИЙ

 

І ТИХИЙ СУМ, І СВІТЛА РАДІСТЬ

 

Перечитуючи третю книжку поезій Галини Цепкової «Четыре осени года», після якої авторку прийняли до Спілки письменників України, я звернув увагу на невеличкий розділ «Свеча й лилия». Під ним, у дужках, зазначено: «Вірші 70-х років». Ця дата і повернула мене до далекої вже першої половини сімдесятих, коли працював у Камянець-Подільському педагогічному інституті. Пригадалося, як на засіданнях літературної студії читала свої вірші студентка російського відділення філологічного факультету Галина Цепкова. З того часу минуло вісімнадцять літ, і я знову почув знайоме прізвище – тепер у Житомирі, й вона вже видавала четверту збірку поезій «Знак долі – Терези».

Цією книжечкою Галина Цепкова, можна сказати, започатковує новий етап своєї творчості – етап входження в лоно рідної мови: тому й почала її триптихом «Повернення», висловивши своє розуміння патріотизму,як одного з найвищих вимірів суспільної свідомості людини.

Є в збірці вірші, які, за спільністю мотивів, можна було б віднести до лірики духовної. Гадаю, що це не просто данина нашому часові, коли людина дістала змогу вільно висловлювати свої переконання, в тому числі й релігійні. Бог асоціюється в цих поезіях із мудрістю, красою й любов'ю до людини,як найвищого творіння природи.

У жанровому й тематичному розмаїтті лірики Галини Цепкової не загубилися й поезії публіцистичного звучання. В них відчутні й радість оновленої України, і водночас її біль – Чорнобиль, і щире захоплення рідним Поліським краєм.

 

 

Тетяна ШУБІНА

 

СОНЯЧНИЙ ПРОМІНЬ НА ЛІРІ,АБО НА ШЛЯХУ ДО ХУДОЖНЬОЇ МАЙСТЕРНОСТІ.

 

Животворною силою слова – поетичного – був сповнений творчий вечір Галини Цепкової. А перед цим, на початку року вийшла у свії її поетична збірка «Я хочу поведать миру»... Це десята збірка вибраних поезій Галини Василівни, ювілейна, якою наша славетна землячка відзначила п'ятнадцять років свого творчого життя в літературі і десять – професійного; вона – член Національної спілки письменників України з 1997 року.

Творча зустріч Галини Цепкової зі своїми шанувальниками яскраво продемонструвала твердження: «Поезія – геній товариськості». Якщоживопис, скульптура замкнені в собі, то поезія виражає дух людини відкритоі міцно єднає Поета й Читача.

Ті, хто прийшов на творчий вечір, побачили поетесу, яка на сцені районного будинку культури підносилась думками в прекрасний час самозабуття.

Сама збірка «Я хочу поведать миру» російськомовна, вона поєднала в собі традиції класики і власногожиттєвогодосвіду,і це переконливе свідчення авторської зрілості– поетичної і людської.

Вірші, які увійшли до ювілейної збірки, втілюють глибокі, напружені, часом трагічні, роздуми поетеси про життя, про людину, людство і світобудову. Сюжет – книги (якщо можна взагалі міркувати про сюжет поезій) – саме життя, прекрасне й водночас драматичне, людина і Всесвіт.

Американський поет В. Вітмен висловлювався: «У мене є лише один центральний образ – узагальнена людська особистість, типізована через самого себе». Цими словами можна охарактеризувати естетичні принципи творчості Г. Цепкової: писати «про себе й про нас». Це і стало пафосомїї програмного вірша «Луч звезды упал на лиру»:

 

Луч звезды упал на лиру

в добрый час.

Я хочу поведать миру

о себе, о нас.

 

Лунає щирий голос поетеси, вона веде відверту розмову з читачем про сенс людського буття, про призначення людини:«В ладу быть с Богом, бать в ладу с собой».

Творчість Г. Цепкової за п'ятнадцять років служіння Музі зазнала суттєвих змін. На зміну простоті й прозорості поезій її першої збірки «Надеюсь. Верую. Люблю» (1992 р.) поступово приходить філософське осягнення буття.

Поетичні збірки «Когда уходит лед» (2000 р.), «Я хочу поведать миру»(2007 р.) написано вже твердою рукою цілком зрілого поета. Поетичні картини набувають символіко-філософського смислу, а думка – виразності, живого, яскравого втілення. Образи збірок не тільки живуть своїм власним життям, а незміннодопомагають розкриттю ліричних переживань поетеси, її радощів та тривог.

У багатьох віршах розкривається тема кохання,вонодля ліричної героїні – напружене, трагічне, несе і щастя, і страждання, бо пронизанемукою і болем, тугою і відчаєм, спогадами про колишнє щастя.

На мою думку, поетесівдалося майстерно створити образ кохання (можливо, єдиного), трепетного і безнадійного:

Мы на вечном пути друг к другу,

На извечно-заветном пути.

Но, наверное, ходим по кругу,

Что не можем друг друга найти?

(«Мы на вечном пути...»)

 

Длиннее река наших прожитых лет,

А тех, что остались, – короче.

Тебя я люблю, как любят рассвет

После бессонной ночи.

(«Тебя я люблю...»)

 

У кожної людини своя філософія кохання, бо кожен кохає по-своєму. І впоезіях Галини Василівни це не згубна, фатальна пристрасть, а ніжне і нерозділене почуття ліричної героїні.

Чи може вмерти кохання? Ні, відповідає нам поетеса, воно може сховатися на дно серця, заснути, щоб нагадати про себе несподіваним образом, почуттям, спогадом:

Не выходишь из памяти ты,

Просыпаюсь – и снова ты рядом!

 

Коли я прочиталапершузбірку «Надеюсь. Верую. Люблю», мене вразив у ній «плач душі»поетеси (чи її ліричної героїні?): вона відкрила стільки граней в темі кохання! В ту пору я назвала її вірші «камерними», «інтимними». І тільки згодом, після виходу в світ книги «Я хочу поведать миру», усвідомила: не можна називати «камерною» інтимну лірику, бо ж любов при всій своїй інтимності – вселюдське почуття. Хіба існують серця, не підвладні йому?Тому інтимна лірика Галини Цепкової –цевтілення потаємних почуттів багатьох і кожного.

Особлива сфера творчості – зображення природи, усього сущого на Землі, любов до «братів наших менших» – тварин.Пейзажна лірика об'єднала ідею одвічного торжества, краси, гармонії і досконалості. Життя природи і життя людської душі злиті воєдино.

Природа в її поезіях олюднена, вона для поетеси – «храм душі».

Зачаровує мелодика пейзажної лірики. Учитайтеся в ці натхненні рядки:

И вновь наступила пора

Осеннего праздника сердца.

В шатер золотой октября

Открыта зеркальная дверца.

 

Серед віршів чимало таких, які присвячені матері– «зорьке золотой», друзям – тим, кого поетеса поважає й шанує.

У своїй творчості Г. Цепкова порушує також важливу проблему – місце поета та його призначення в суспільстві. Цевірші «Поэт», «Кредо», «В защиту поэта», в яких вона утверджує, що головне призначення поета – служити мистецтву.

Найбільш драматичне творіння, яке набуває суспільного звучання, – «Реквием по старым деревьям». Експресія вірша органічно поєднується з глибокою психологічною насиченістю образів. Поетеса проникливе помічає й майстерно окреслює образ Часу – образ сьогодення.

Звинуваченням у бездуховності «дровосеков жестокого века» звучать рядки:

Сад вишневый, вишневый мой дом!

Крастота не спасет человека,

Где орудуют топором

Дровосеки жестокого века.

 

Але прекрасне, навіть коли ігине, викликає захоплення, співчуття, завжди підноситься над потворним. Така позиція автора.

Суттєвими для творчої зрілості поетеси є її поезії на біблійні та євангельські теми, такі, як «Суєтно все...», «Пилат», «Пасха», «Когда тебя замучат беды», «Я знаю, Господи, грешна». Ці вірші просякнуті християнською вірою, яка допомагає знести страждання, зберегти свій дух і людську гідність.

Емоційне підгрунтя поезій на релігійну тематику посилюється стильовою єдністю: на зміну інтонації живої розмови приходить одична, піднесена манера письма:

Пусть силы даст нам хлеб насущный,

И жажду утолит родник.

Благословен Творец Всесущий,

Благословенныжизни дни!

 

Поезія Галини Цепкової глибоко образна, живописна і символічна. Враження і почуття, настрої і роздуми органічно поєднуються. У цьому – талант справжнього майстра слова.

Книга нашої землячки «Я хочу поведать миру» містить усі поривання духу, високі мрії і розчарування, потяг до світла і приреченість самотності, віру в Бога й відчуття недосконалості світу. Одним словом – увесь її біль, душевний щем, пекельні муки серця, що прагне ідеалу й усвідомлює його недосяжність. Їїпоезія– це своєрідна епопея людської душі.

 

 

Валентин МИСЬКО

 

ПОДИХ ДУШІ…

 

Побачила світ у Житомирі книга вибраних поезій члена Національної спілки письменників України Галини Цепкової „Я хочу повідати світу”.

В започатті цього цікавого збірника письменниця з одкровенням говорить:

Луч звезды упал на лиру

в добрый час.

Я хочу поведать миру

о себе, о нас.

Рассказать хочу, поведать

наяву,

Что и в радостях и бедах –

я живу!

 

У цьому діалектичному повіданні „в радостях и бедах” світліє довершеність душі поетеси. Бо ж у наступному вірші „Жизни торжество” вона доконче філософськи зясовує:

Всему свой срок, у каждого свой шаг.

В природе – так разумно все и в меру.

Вот почему она внушает веру,

Что жизнь – бессмертна,

вместе с ней душа.

 

Не будучи споглядачем, мовчазним сумнівником, поетка висловлює не жаль, а дію своєї активності у довершенні правоти, у крутизні нелегкого шляху. Це, так би мовити, той стрижень, на якому тримається її незагнуздана поезія. І тут всесильна любов до ближнього у її рядках, чесних і прямих. Бо коли авторка у вірші „Крещение” з добротою повідує, що

Крещение водой –

крещение на братство:

быть ближе, чем сестра,

роднее чем, жених.

Благодарю судьбу

за то, что не препятствует,

как самого себя –

любить других.

 

І це не просто слова у кінцівці даного вірша. Це вознесіння в атмосферу релігійності, причастя до біблійного духу, де пломеніє у сяйві небесного ореолу Божа суть земного життя. Безумовно, тут можна прослідкувати істинність і небесного, і земного. Без чого не може існувати окремо жодне з них. Така двоєдиність характерна віршам „Пасха”, „Я знаю, Господи, грешна…”, „Будь милостиво, время”, „Жар-птица”, Господи, сохрани”, „Чего же тыхочешь, душа?” та іншим. А тому на джерельній совісті, на святій світлині виблискують сонічним промінням рядки поетеси:

Пусть простяться все нам прегрешения,

Ты прости мои а я твои

В светлый праздник, Праздник Воскрешения

Бога Милосердья и Любви.

 

Якщо говорити про наявність одкровення, про котру з теплотою і любов’ю говорить Галина Цепкова, то, звичайно вона іде лише од Біблії, яка була написана або, вірніше, продиктована божественним духом. І на відстань свого серця до цього підходить авторка. Так близько, що її поезія, очищена цим одкровенням, не таїть в собі нічого плямливого, кострубатого, а дихає повітрям святості й людяності.

В збірці «Я хочу повідати світу…» є багато віршів про Другу світову війну. У поезії «Спасибо за победу» авторка пише:

Всего дороже жизнь: она – одна.

Судьбу не обойдут

Ни радости. Ни беды.

Досталась Вашей юности война.

Вы эту чашу выпили до дна.

Вам низко кланяюсь –

Спасибо за Победу.

 

Тут сказано й про мого батька, який теж згорів у полумї жорстокої битви з гітлерівським нацизмом.

До книги Галини Цепкової увійшло 160 гарних поезій, які складають 235 сторінок повнозерних творів.

 

 

Ольга ЖИЛІНА, Юлія ІВЧЕНКОВА

 

«Вірю в майбутнє твоє, Україно...»

 

 

Істинним шанувальникам поетичного слова не тільки в Коростені, але й у багатьох інших містах і селах Житомирщини добре відоме ім'я Г.В. Цепкової. В поезії Галина Василівна кохається зі шкільної парти й добре розуміє, що художнє слово веде людину в інший світ світ радості, тепла, доброти, у світ своїх поглядів, переконань, боротьби зі злом та несправедливістю.

Народилась Г.В. Цепкова на Полтавщині. У Коростені живе майже 50 літ. Закінчивши у 1964 році середню школу-інтернат, деякий час працювала на заводі. З відзнакою завершила навчання на філологічному факультеті Кам'янець-Подільського педінституту. Вчителювала на Тернопільщині і в Коростені.

Перші друковані вірші з'явилися влітку 1970 року. Публікувалися в журналах «Косень», «Жінка», «Ренесанс», у газетах «Товариш», «Вечірній Коростень», «Древлянський край». Авторка багатьох поетичних збірок, член Національної спілки письменників України з 1997 року, пише російською та українською мовами. Ознайомившись з поезіями Г. В. Цепкової і вникнувши в духовний світ авторки, ми вирішили взяти у неї інтерв'ю.

 

Галино Василівно, вашу поетичну збірку «Знак долі Терези» відкривав цикл віршів «Повернення», присвячений Україні. Хочемо почути ваше особисте, авторське тлумачення цієї назви.

1991 рік для України був переломним. Саме звідси починається відлік життя незалежної держави. І якщо ти справжній українець, та ще й до того ж митець, то душею й обличчям, усім єством своїм повертаєшся до рідної землі, до мови, до своїх витоків, до історії. Ця земля для мене мати, отчий дім, куди з радістю і трепетом поспішаю після довгих мандрівок. Символом повернення до рідної землі мені завжди були журавлі.

Журавлі відлітають у вирій,

Шлях важкий на землі і у небі.

Боже, дай мені сили і віри

Повернутись додому й до себе.

 

Яким ви бачите сучасне України і як пов'язуєте його з майбутнім?

Рада за оновлення України, за її становлення як держави. Але такі періоди проходять боляче, драматично, і, як я писала в одному зі своїх віршів, «дуже важко розумом тверезим тебе осмислювати, час». Вірю, що в недалекому майбутньому розв'яжуться сьогоднішні проблеми. Україна вже встала з колін, а це означає, що вона обов'язково підніметься на весь зріст і покаже світові, чого вона і її народ варті.

Скажіть, хто для вас в авторитетом, ідеалом любові до рідної землі?

Велику роль у моєму житті відіграла творчість Лесі Українки і Тараса Шевченка, їх життя, їх віра, ідея, розуміння ними патріотизму, їх твори стали для мене взірцем, ідеалом любові до рідного слова, до отчої землі.

Творчість Лесі Українки і Тараса Шевченка позначена національною ідеєю, національним духом, вірою в майбутнє України. А це для мене є найважливішим. Тому з такою любов'ю написала вірш із присвятою Т.Г. Шевченку:

Як хліб насущний, як молитва

Тараса вічний заповіт.

Поетом вимріяна, світла,

Всміхнеться доля нам привітна,

Бо є ще витоки живі...

 

Що для вас головне в людині?

Доброта серця і душі. Це та любов, яку заповідав Господь Бог. Я не сприймаю невдячності, байдужості, лицемірства. В молоді роки була дуже нетерпляча, а з набуттям життєвого досвіду, з роками стаю толерантнішою до думок інших. До мене теж ставляться по-різному, і це закономірно.

У 1994 році ви видали збірку поезій «Світло доброти». Назва говорить сама за себе. Але хотілося б знати, де бере початок ваша любов до життя, до навколишнього світу, до людини? І чи в такі джерела в сучасному непевному світі, до яких можна припасти спраглими вустами?

Збірка так названа не випадково. Адже світ тримається на любові та доброті. Можливо це саме те почуття, з яким народжується людина і вмирає. Але пам'ятаю, якою доброю була в мене мама... Вона дуже хвилювалась, щоб я не виросла жорстокою, цинічною і невдячною. Все це в мене від мами, від спілкування з близькими по духу людьми, з природою, з «братами нашими меншими»...

Люблю ліс в будь-яку пору року і часто буваю в ньому, люблю ходити в лузі, серед квітів і трав, люблю дивитись на тихоплинне плесо річки. А як мене вабить квітучий сад, цвіт акації... Це і є ті невичерпні джерела, які дають мені снагу і силу, лікують, коли буває тяжко на душі. Тут, серед природи, я знаходжу затишок і спокій. Переконана: любов і краса врятують світ.

Галино Василівно, нас до глибини душі схвилював вірш «Доля митця», в якому ви висловили думку про особ­ливості життя і долі поета. Розкажіть, як народжуються вірші? І чи важко написати добру книжку?

Вважаю, що доля митця більш особлива і більш вразлива, ніж доля звичайної людини. Його світовідчуття драматичніше. Те, що сьогодні комусь боліло іі відболіло, йому ще довго болітиме і ятритиме рану. Натхнення непередбачлива річ. Перше слово і перший рядок від Бога, все решта то талант і праця. Створити добру книжку нелегко. Треба багато докласти зусиль, багато часу витратити на це. Кожен вірш, кожен рядок, кожна думка потребують вдосконалення. І ти не раз повертаєшся до написаного, відшукуєш потрібні слова.

Непросто й надрукувати книжку. Власних коштів недостатньо, тому доводиться шукати спонсорів-меценатів. І я дуже вдячна тим, хто допомагає мені в цьому, хто добре розуміє, що ми разом робимо одну справу відроджуємо дух нації. І коли твої вірші знаходять відгук в душі читачів, то розумієш, що живеш, працюєш і пишеш недаремно.

Які ваші творчі задуми і плани на найближчу перспективу?

Працюю над новою книгою. Хочеться написати велику й гарну річ. І дуже волію бачити Україну квітучою державою.

А що побажали б своїм читачам?

Щоб не змілів їх духовний світ, щоб душі не скував мороз і ніколи не поселялося в їхніх серцях зло, щоб не забували батьків, пам'ятали витоки свого народу, оберігали землю, шанували мову. Хочу, щоб мої читачі жили з Богом у серці, з любов'ю ставились до людей, щоб у них вистачило терпіння дочекатись заможного і щасливого життя. І щоб не були пасивними спостерігачами, а самі ж його творили:

Життя, як нива, котру треба в муках

Зорати і засіяти зерном,

Щоб щедрим хлібом виросло воно

На радість людям, дітям і онукам.

Як заповіт всім молодим серцям:

Будуйте світ, в якому будуть жити

І ваші діти, і онуків діти –

Й не буде роду українському кінця.

 

Післямова

На вулицях Коростеня часто можна зустріти високу жінку з благородною сивиною. Кроки широкі, розмірені. Вона завжди в задумі. Звернешся, привітаєшся й одразу на тебе поглянуть замріяні сині очі, а обличчя осяв добра усмішка. Ви вже, очевидно, здогадались, хто це?.. Так, то Галина Василівна Цепкова. Наші почуття сповнені гордості за землячку. Хочеться, щоб ще не одну поетичну збірку видала вона. Успіхів вам, Галино Василівно, і вдячних читачів. Ні за яких обставин не втрачайте своєї доброти та любові. І щедро даруйте їх людям.

 

 

СергейСКОТНОВ

 

ЖЕНЩИНА ИЗ ОСЕНИ

 

Поэзия Галины Васи­льевны Цепковой это песня души, где есть мес­то и вдохновению, и грусти, и радости, и тоске. У природы она постигает высшую мудрость любви и добра.

Ве­чные вопросы по сей день не дают ей покоя. Соци­альные болезни застав­ляют взглянуть на чело­века другими глазами. О приметах же дня она го­ворит емкой фразой. А когда высказывается о Великих поэтического ми­ра, старается найти яр­кий штрих в их биографии. Но больше всего поража­ет в творчестве этой поэтессы необычайная простота, чистота и от­кровенность.

ГалинаВасильев­на, на дворе осень. Какие мысли она навевает?

Это мое любимое время года и, несмотря на то, что это пора увя­дания в природе, прихо­дят самые светлые мыс­ли. Может быть, все дело в красоте осени, мимо которой я никогда не могу пройти равнодушно.

Какие изменения произошли в Вас, людях, которые окружают?

Во мне уже давно нет того беспечного вос­приятия окружающего мира.

Какой вопрос Вы ежедневно себе задаете и ищете на него ответ?

Что день грядущий мне готовит?

Как Вы думаете, доколь «занозой в серд­це» будет демократия?

Быть может, это самый трудный вопрос для меня. Тем более, что и надежды нет,что скоро все изменится к лучше­му.

Где Вы черпаете силы для творчества?

В природе ив любви...

Каков он, Коростень, глазами поэта?

Ну прежде всего, не утративший свой исторический лик, несмотря на современную цивилиза­цию. В далекой древнос­ти Искоростень являлся столицей древлян. Куда девалось сегодня его ис­торическое лицо? Бессмертная месть княгини Оль­ги: сжигая город, она сожгла его великое буду­щее.

Жизнь борьба. Неужели человек для то­го и пришел, чтобы в борьбе умереть?

Сегодня жизнь это борьба за выживание. Но это из области мате­рии. Жизнь для меняпо­стижение прекрасного, и по мере возможного, со­зидание этого прекрас­ного.

Вы счастливый че­ловек?

Для полного счас­тья мне не хватает бли­зкого человека, време­нииздоровья.

Что, по Вашему, пра­вит миром? 

Сатана.

Что хотелось Вам понять?

Ту силу, которая определяет наши поступ­ки, наше поведение.

По чем грустит у Вас душа?

В век дисгармонии – по гармони.

Как Вы сами отно­ситесь к своей поэзии?

Серьезно, потому что стихи для меня не прос­то увлечение, а один из способов самовыраже­ния, своего отношения к окружающему миру.

Вас сегодня еще мо­жет что-то удивить?

Приятно однажды удивила чистота города. Правда, это было связано с посещением высоких гостей, чаще бы они к нам приезжали.

Что мы утратили и что приобрели?

Утратили способ­ность жалеть и беречь другдруга. Обретаем стойкость в одиночном выживании.

Кого хочется встре­тить на улице, по кото­рой Вы ходите каждый дань?

Если в общем планея об этом не задумы­валась, а если в личном, то...

Что Вы не любите делать (дома)?

Смотреть телевизор, а еще пришивать пуго­вицы.

Что открыли для себя?

Жизнь прекрасна и удивительна, обидно только, что нам ее уко­рачивают и калечат.

Удалось ли изведать радость мечты?

Мне хотелось быть услышанной, и это жела­ние осуществилось с вы­ходом моих книг.

Вам хотелось бы ро­диться заново?

Если бы и да, то в другое время, и на дру­гой улице...

Ваша жизненная истина...

Все мы тесно свя­заны и зависим друг от друга.

О чем молчит поет?

Разрешите, я промолчу.

Вы себя ощущаете человеком?

В космическом пла­не: человек это звучит гордо. Да, я ощущаю себя человеком вопреки всем обстоятельствам жи­зни. Потому что быть или не быть человеком, зависит от самого чело­века.

 

 

Олексій ОПАНАСЮК

(з листа)

 

Шановна Галино Василівно!

Ви дуже порадували мене своїм щедрим подарунком – чудовою поетичною збіркою ''Знак долі – Терези'', книжкою мудрою й натхненною, щемно сумною й водночас такою, що залишає надію на краще.

Особливо ж обнадіює те, чого я давно чекав від Вас і таки дочекався, – те, що душаВаша, муза Ваша –шукала ізнайшла. Тепер вже можу щиро й радо констатувати, що рядок Позабули ми рід свій і мову– то не про Вас, принаймні не про Вас сьогочасну; бо сьогочасна Галина Цепкова по праву говорить про себе:

«Я воду п’ю із чистої криниці прапам’яті, прапрадідів своїх!»

Маємо у Вашій особі поетку справжню,самобутню, хоч самобутність ця не показна, не в модерновому трюкацтві, а в умінні сказати звичайними словами й нібито про звичайне, але по-своєму: Стара історія, як світ, а може ще й старіша,чи про нещодавнє, совєцьке: Кумачем било в очі, дорогу ніяк не знайти .

Тож подальших Вам книжок, подальшого розвою талантові Вашому, самобутності Вашій поетичнійстезі.Хай додається все це до здоров’я та щастя. Шкодую, що ми з Вами цьогоразу не побачилися. Та все попереду!

 

Леонід ВИШЕСЛАВСЬКИЙ

(з листа)

 

ДорогаяГалина Васильевна!

 

Благодарю вас за великолепное, по-настоящему замечательное стихотворение («И голуби в азарте юном…»)! Горжусь тем, что оно соседствует с моей строчкой…

Уверен: ваша новая книга «Куда уходит лед» будет для всех нас большой радостью. Только поэт милостью Божьей може так сказать:

Есть сладость в добровольной пытке:

Быть скрипкою в ладонях ветра.

 

Поздравляю Вас и от всей души желаю новых откровений!Коростень вправе Вами гордиться!С искренней любовью и уважением.

 

 

Борис ОЛІЙНИК

(з листа)

 

Вельмишановна Галино Василівно !

Прошу пробачення, що запізно відгукнувся: були на те і певні причини, і – головне – суєта суєт.

Глибоко вдячний Вам за збірки віршів, з глибини яких відкрив для себе цільну, непересічну творчу особистість. Найбільше ж мені імпонує те, що в нашу епоху, де править коньюнктура, Ви залишилися сама собою і не пустилися берега совісті в пошуках тіє ж коньюнктури. В інші, сумирні і стабільні часи – це норма, нині ж – це вже вчинок... Поділяю Ваш кут зору, певне, найточніше заявлений в диптиху «Новоявленным мученикам за народ»:

Забыли мы – вдвойне опасна дорога, где грешит маяк.

Воістину – так!

Одначе, як безнадійний оптиміст, – вірую, що ми вийдемо на шлях істини. Вірую, оскільки є такі особистості, як Галина Цепкова.Здоровая Вам і творчого многоліття !

 

Од серця

 

 

 

 

Михайло ПАСІЧНИК

 

Поети, як цигани, вільні люди,

Підвладні пристрастям,

Припонам непідвладні.

 

Вона і любить, і шанує Слово,

Вона вже світлий храм звела зі слів,

Хоч прізвище у неї і Цепкова

Талант ні пут не знає, ні цепів.

 

В мороз тріскучий Слово їй відлига,

А в спеку Слово це блаженна тінь.

Вона усю себе вкладає в книгу,

Що головною є в її житті!

 

 

Василь НЕВМЕРЖИЦЬКИЙ

 

... Імя Галини Цепкової вже зустрічалося на сторінках «Життя і слова». Вона – автор багатьох соковитих поезій. Діапазон її літературних досліджень досить широкий, тематика різна. Вже самі назви поетичних збірок Галини Цепкової говорять про сутність її поезії, про те чим живе і дихає авторка, що радує і хвилює її в наш дисгармонійний вік...

 

 

Ніна ЛИТВИНОВА

 

... Її вірші не залишають байдужим будь-кого, бо вони – про справжнє кохання, про красу поліського краю, про добро і зло. Не забуває Г.Цепкова у своїх віршах порушувати насущні проблеми соціального життя. Все її хвилює, все її тривожить, ні до чого вона не байдужа...

 

 

Сергій СКОТНОВ

 

Нова збірка Галини Цепкової не випадково має назву Світло доброти– уся вона пронизана світлої душевної теплоти і любові. У цій назві, як і в цілому в книжці, сконцентрувалося основна думка, котра рухає авторкою: світ тримається добротою, врятувати його можна тільки коханням і красою.Темі природи, любові й духовного початку присвячений перший розділ. У спілкуванні з природою черпає ліричний герой душевні сили і натхнення. Вона для нього – основа з основ буття. Поетеса настроює читача на співпереживання, замилування красою довкілля, на збагачення через спілкування з нею вищої мудрості добра і милосердя. Глибокого змісту сповнені вірші, в яких поетеса звертається до Бога: важким і болючим є процес духовного прозріння. Бог у Галини Цепкової асоціюється з мудрістю, справедливістю, високою красою душі і людинолюбством.

Відгуком на прикмети нашої доби є розділ Реквієм по часу, в якому авторка висловлює свій погляд на світ, який і руйнується і гине на очах, і ще раз нагадує нам про те, що ми у всіх випадках повинні залишитися людьми...